UKR

ENG

English

Kyiv Biennial 2021
October 16 – November 14


Amidst the turbulence of the COVID-19 pandemic, a grave recoil of the war on terror, and growing pressure from the neo-feudal corporatism of modern communication technologies, the current global as well as regional geopolitical alliances have been undergoing a great reshuffle. Former power consensuses and international agreements have fallen apart, right-wing populism and waging war have become common substitutes for national politics, and the fortification of borders and the criminalization of migration, underpinned by pandemic restrictions, now appear at the very center of the political mainstream. The utter failure of humanitarian militarism marks the twilight of the neoliberal era, and a new worldwide model is gradually taking shape with a general shift towards authoritarian capitalism. How can new international alliances be formed and exercised today under the circumstances of the strengthening of the repressive apparatuses of the nation-state and the rise of isolationism and autocratic types of governance across the globe?

Allied – Kyiv Biennial 2021, curated by the East Europe Biennial Alliance, aims to explore various historical forms and contemporary examples of cultural and political alliances in Eastern Europe and beyond and their ability to create new social formats. The biennial hosts a series of art projects and public program events focusing in particular on the current conditions, political factors, and institutional actors that foster new alliances in the twenty-first century. As we are confronted with the most pressing questions of our time by the ongoing war conflicts in Eastern Europe and the Middle East, Kyiv Biennial 2021 brings together the curatorial approaches of partner institutions from Prague, Warsaw, Budapest, and Riga, establishing a model of an inter-institutional alliance for multilateral activity in the region as a sustainable network for collaboration and a space for support that is sorely missing in the field of politics today.

The conceptual foundations of Allied – Kyiv Biennial 2021 relate to the phenomena of (de)colonialism, authoritarianism, and the politics of memory in the conditions of post-socialist capitalism in Europe’s East. The biennial questions the notion of (semi-)periphery and its traditional geopolitical and cultural divisions with metropoles from the perspective of the transnational history of Eastern Europe. This year’s edition also seeks to map the authoritarian landscape of the region, tracing its political genealogy, shaped by the extensive extractivism of natural resources, new data colonialism, and surveillance capitalism. The analysis of current authoritarian tendencies is interconnected with the study of an ideologically motivated memory politics, which determines the historical image of Eastern Europe after the fall of the Berlin Wall, as well as with the latest revolutionary transformations and military conflicts that have redefined the post-Soviet space thirty years after the collapse of the USSR.

Allied – Kyiv Biennial 2021 is the fourth edition of an international forum for art, knowledge, and politics that integrates exhibitions and discussion platforms organized by the Visual Culture Research Center. Jointly curated by the East Europe Biennial Alliance, this year’s biennial presents a thematic continuation and conceptual development of an inter-institutional collaboration among its members, Biennale Matter of Art Prague, Biennale Warszawa, Kyiv Biennial, OFF-Biennale Budapest, and Survival Kit Festival Riga, structurally involving the network of perennial events in its organization. East Europe Biennial Alliance was established in 2019 in order to propose new forms of international solidarity, expanding socio-political imagination and alternative cultural solutions. Through connecting aesthetics and politics, the Alliance constructs a different narrative of the Eastern European region and redefines the way cultural institutions collaborate.

Program

Saturday October 16
17:30
The House of Cinema

Exhibitions Opening

Allied

Curated by the East Europe Biennial Alliance

Transperiphery Movement: Global Eastern Europe and Global South

Curated by Eszter Szakács and Zoltán Ginelli

Room to Bloom

Curated by Marta Cillero, Marcela Caldas and Ségolène Pruvot
(European Alternatives and Studio Rizoma)
Saturday October 16
18:00
The House of Cinema

The Insubmersibility of Toasters and Kobzars Theory: Or They Tried to Sink Us but We Float Out of Sight at the Bottom

Performance by Quinsy and Jörgen Gario

For the Kyiv Biennial 2021 the brothers Quinsy and Jörgen Gario will share a tale of resistance. Through music and poetry they will speak of survival despite all the odds. A moment where ‘post’ becomes a message of solidarity beyond being a conceptual fixture. Thinking through slave revolts, labor strikes and independence struggles in the Caribbean a link is made with Ukraine and post-socialism. The work speaks in the tradition of Calypso, Soca, Reggae, Tambu and steelpan music that presents political standpoints through oblique references and sly humor. Born through constant surveillance and the need to speak in coded languages, even inventing new ones, the performance will remain as an audio piece at the biennial exhibition. Through the work, the brothers extend a hand in solidarity.

Quinsy and Jörgen Gario are from Curaçao and St. Maarten, two Caribbean islands that have both continued Dutch colonial occupation. They are performance poets, writers, workshop facilitators and more. Jörgen is also a singer, songwriter and music producer; Quinsy is also an academic specializing in artistic research, postcolonial and gender studies. They work separately but also maintain a continued practice of collaboration in which they focus on the interplay between critical fabulation, decolonial remembering and genre bending. Their collaborative work has been exhibited at such institutions and events as Latvian Center for Contemporary Art (2020, Riga / Kuldīga), Het Nieuwe Instituut (2016, Rotterdam), Göteborg International Biennial for Contemporary Art (2019, Gothenburg), Salone del Mobile (2016, Milan), BAK (2018, Utrecht), Nieuwe Vide (2019, Haarlem), and KVS (2017, Brussels).

Saturday October 16
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

Divided/Shared Solidarity: Political Mobilization and Visual Agency in Belarusian Protest Movement 2020–2021

Lecture by Almira Ousmanova

In 2020, Belarusians have awakened to political life, and two key words returned from political oblivion, namely revolution and solidarity. In their revolt against the authoritarian regime, Belarusian people have made a huge step forward from interpassivity to a common cause, from negative collectivity to a sense of genuine community, from social atomization to new practices of solidarity and collective action in the name of a common goal – freedom and democracy. The Belarusian revolution has not yet ended, the crisis has not been overcome, the repressions against ordinary people and civil society continue, and the authoritarian regime still persists in holding on to power with unprecedented physical and symbolic violence, but the experience of solidarity manifested and continuing in various forms has already created conditions for a different political future.

In her talk, Almira Ousmanova will consider two interrelated issues: firstly, how the theoretical analysis of the very concept of “solidarity” and its political history in the 20th century helps us understand the grounds, peculiarities and forms of solidarity among Belarusians in 2020; and secondly, what role the manifestations of solidarity in visually mediated forms in the public sphere played in mass involvement of Belarusians in the protest movement. The second issue is particularly important, because it includes not only the analysis of why visual images may become catalysts for social change, but also to see how abstract concepts of solidarity, sense of community and multitude become visualized and communicated. And last but not least, there is also a question of why political cleavages always engender distinct forms of aesthetical resistance.

The lecture will be held in Russian with simultaneous translation into English

Almira Ousmanova is a Belarusian philosopher, cultural theorist and gender scholar. She is Professor at the Department of Social Sciences, Head of the Laboratory for Studies of Visual Culture and Contemporary Art at the European Humanities University (Vilnius, Lithuania). Her research interests include genealogy and methodology of visual studies, feminist philosophy, Soviet and post-socialist visual culture, art and politics. She is an author of Umberto Eco: paradoxes of interpretation (2000) and an editor of several collective volumes: Anthology of Gender Theory (with Elena Gapova, 2000), Gender Histories from Eastern Europe (with Elena Gapova and Andrea Peto, 2002), Bi-Textuality and Cinema (2003), Gender and Transgression in Visual Arts (2007), Visual (as) Violence (2008), Feminism and Philosophy (special volume of journal Topos, 3/2010), TechnoLogos: the Social Effects of Bio- and Information Technologies (with Tatyana Shchyttsova, Topos, 3/2014), E-Effect: Digital Turn in Humanities and Social sciences (with Galina Orlova, Topos, 1–2/2017), Roland Barthes’ Time (with Veronika Furs, Topos, 1–2/2019). Currently she is working on the book project Fluid Publicness.

Sunday October 17
15:00
The House of Cinema, Blue Hall

Global Socialism and Decolonization in Eastern Europe – and the Perspective of Contemporary Art

Panel discussion with the participation of Łukasz Stanek and Zoltán Ginelli, moderated by Eszter Szakács

The panel discussion is organized in relation to Transperiphery Movement: Global Eastern Europe and Global South – a research exhibition of archival materials and contemporary art works – that looks at the historical relationships and parallels between the global periphery (the Global South) and semiperiphery (Eastern Europe). The panel will further discuss the central argument of the Transperiphery Movement exhibition: novel understandings of Eastern Europe’s history in the 20th century. Through various case studies, it will focus on the global Cold War transfers, cooperation, and alliances of Eastern European socialist countries with countries in the Global South as well as on the ways in which the concept and practice of decolonization can and cannot be used in an Eastern European context. The panel will also ask how and why these novel historical research and discourses are relevant for the field of contemporary art.

The event will be held in English with simultaneous translation into Ukrainian

Łukasz Stanek is Professor of Architectural History at the Manchester School of Architecture, The University of Manchester, UK. Stanek authored Henri Lefebvre on Space: Architecture, Urban Research, and the Production of Theory (University of Minnesota Press, 2011) and Architecture in Global Socialism: Eastern Europe, West Africa, and the Middle East in the Cold War (Princeton University Press, 2020). Currently Stanek studies the Africanization of Ghanaian Architecture, as part of the Centring Africa Program at the Canadian Centre for Architecture. Besides Manchester, Stanek taught at the ETH Zurich, Harvard University GSD, and the University of Michigan.

Zoltán Ginelli is an independent researcher and a critical geographer, historian of science and global historian. His research is in the geographies of knowledge, world-systems analysis, and the histories of geography, colonialism and racism, with a focus on the historical relations between Eastern Europe and the Global South or the Third World. Zoltán presented his work at numerous international academic conferences and taught at various universities and colleges, including Milestone Institute and guest lectures at The University of Manchester and Rutgers University. Between 2015 and 2019, he worked as an assistant researcher in the 1989 After 1989 and Socialism Goes Global projects at The University of Exeter. In 2020, his project Postcolonial Hungary in the EEGA program at The University of Leipzig explored Hungarian colonial history from a world-systemic perspective. Zoltán is currently working on two books. One for Cambridge University Press with James Mark and Péter Apor about the global histories of Hungarian relations to colonialism and anti-colonialism in the long 20th century, entitled Che in Budapest: Hungary Between the Colonial and Anti-Colonial Worlds. The other is his individual book project based on his doctoral research about the global histories of the "quantitative revolution" in geography. He founded the social media group Decolonizing Eastern Europe. You can follow his work at zoltanginelli.com and on Twitter.

Eszter Szakács is a curator and researcher. She is a curatorial team member of the grassroots civil initiative OFF-Biennale Budapest and a Ph.D. candidate at the University of Amsterdam as part of the project titled IMAGINART—Imagining Institutions Otherwise: Art, Politics, and State Transformation at the Amsterdam School for Cultural Analysis. Previously she worked at tranzit.hu, Budapest, where she coedited the online international art magazine Mezosfera and the books IMAGINATION/IDEA: The Beginning of Hungarian Conceptual Art – The László Beke Collection, 1971 (tranzit.hu and JRP|Ringier, 2014) and PST (Public – Street – Tactical): The Public Art Practice of János Sugár (tranzit.hu, 2016), and curated the collaborative research project Curatorial Dictionary. She was a research group member of the project titled …OPEN MUSEUM… initiated by the Museum of Ethnography, Budapest (2014–2018). Along with Naeem Mohaiemen, she coedited the forthcoming anthology Solidarity Must Be Defended (tranzit.hu, Van Abbemuseum, SALT, Tricontinental, and Asia Culture Center). Her research and practice revolve around grassroots art organizing, questions of internationalisms, intersections between Eastern Europe and the Global South, as well as exhibitionary forms of research.

Sunday October 17
17:00
The House of Cinema, Blue Hall

Artistic Utopias and Activist Aesthetics After ’89

Lecture by Julia Ramírez-Blanco

After 1989, Western Europe experienced a new explosion of grassroots social movements. Throughout the 1990s, various groups with different worldviews experimented with possible forms of alliances that did not imply unification or the erasure of difference. Converging in enormous transnational protests, they conceived of their demonstrations as a peculiar form of spectacle. Their idea of militant variety was expressed through the exhibition of a multiplicity of aesthetics, each corresponding to a different collective. This notion of encounter would eventually converge on the metaphor of the carnival.

Understanding this as a foundational moment in Western activism, this presentation explores the aesthetic forms of what was called the anti-globalization movement, inquiring into the political role played by its performative and symbolic forms. It also reads this plethora of creative processes through the lens of utopia. In its most common sense, utopia usually represents a kind of respite in the face of the upheavals and risks of political struggle, the invention of a society in which confrontation is not necessary. However, in these social movements, the dream world is inserted into the struggle itself and becomes a weapon in the conflict. We can thus speak of “utopias of revolt.”

The lecture will be held in English with simultaneous translation into Ukrainian

Julia Ramírez-Blanco is a researcher and lecturer at Barcelona University. Art historian and critic, she has specialized in the relationships between art, utopia and social change. She is the author of the books 15M. El tiempo de las plazas (2021) and Artistic Utopias of Revolt: Claremont Road, Reclaim the Streets, the City of Sol (2018). She has also edited a monographic issue of REGAC Journal dedicated to Non-Textual Utopias (2018) as well as the book Pequeño bestiario de monstruos políticos (2020). She has co-curated the exhibition The Grand Domestic Revolution about feminist utopias at the Familistère in Guise (France) and collaborates regularly with the MACBA Museum of Contemporary Art, where she directed the course Utopian Nineties, as well as the research group on the collection. Ramírez-Blanco has also been invited to lecture at a number of academic and public institutions, including Princeton University, Columbia University, Reina Sofía Museum of Contemporary Art, Prado Museum, São Paulo Art Museum (MASP), Warburg Haus. She is a member of the Committee of the Society for Utopian Studies, an international interdisciplinary network devoted to the study of utopianism in its multiple forms.

Sunday October 17
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

Crisis as Form:
A Framework for Analysis

Lecture by Peter Osborne

What does the standpoint of contemporaneity as a form of historical time have to tell us about the situation of post-socialist capitalism in Ukraine?

The lecture will be held in English with simultaneous translation into Ukrainian

Peter Osborne is Professor of Modern European Philosophy and Director of the Centre for Research in Modern European Philosophy (CRMEP), Kingston University London. He has held Visiting International Chairs in the Philosophy Department at the University of Paris 8 (2014, 2019), the Royal Institute of Art, Stockholm (2015) and Yale University School of Art (2017). He has contributed to a range of international journals (including Afterall, Artforum, Art History, Cultural Studies, New German Critique, New Left Review, October, Telos, Texte zur Kunst) and catalogues for art institutions (including Manifesta 5, Tate Modern, Biennale of Sydney, Walker Art Center Minneapolis, Office of Contemporary Art Norway, National Museum of Art, Architecture and Design Oslo, Reina Sofia Madrid, MMK Frankfurt). He was co-curator of the Norwegian Representation at the Venice Biennale 2011. From 1983 to 2016, he was an editor of the British journal Radical Philosophy. His books include The Politics of Time: Modernity and Avant-Garde (1995; 2011), Philosophy in Cultural Theory (2000), Conceptual Art (2002), Marx (2004), Anywhere or Not at All: Philosophy of Contemporary Art (2013) and The Postconceptual Condition (2018). His next book, Crisis as Form, is forthcoming in 2022.

Wednesday October 20
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

To Whom It May Concern. Day I

Film program presented by Oleksiy Kuchansky

“To whom it may concern”‎ ‎– a formula, which describes collective assemblies of humans, technologies and organic life as invented by new post-cinematic moving image genres that emerge in the digital era of highly-developed information technologies, immaterial labour and climate crisis. The formula was originally developed by Nobert Wiener and later rearticulated by the media and film theorist Ute Holl. To-whom-it-may-concern-ness is a radical alternative to the previous historical forms of moving images, which are widely known as “cinema”. Despite them, To-Whom-It-May-Concern films and videos explore and invent the ways of making artworks beyond limitations and borders of classical aesthetic – between the ethics of film production and that of image, object and its representation, human and other species, technologies and organics, just as between author and spectator. Concerned ones are humans, machines, organic and non-organic creatures, who take part in production of a film as well as its screening and further causal distribution. In the focus of critical ecologically oriented approaches this new status of concern may become a reason to dream of non-unifying communality based on situational solidarities, diversity, flexible individuations, shimmering autonomies, hospitality and care. After all, to put it simply, everything is concerned with everything; however each thing is concerned in its own unique way.

Harun Farocki

Parallel IІ, ІII, 2014

Parallel II, Parallel III – parts of a four-part cycle of essay films made between 2012–2014. Charting the development of computer animation through video games, Farocki explores a new operational realm of digital moving image to uncover the unseen labor invisibly rendered into these on-screen digital worlds.

Harun Farocki (1944–2014) was a German documentary filmmaker, one of the founders of film and video essayism. He created more than 90 experimental documentaries as well as numerous texts on theory and history of political film. Among his most famous films are Videograms of the Revolution (with Andrej Ujica, 1992), Workers Leaving the Factory (1995), War at a Distance (2003). Harun Farocki taught filmmaking at University of California, Berkeley, and at the Academy of Fine Arts in Vienna.

Geocinema

Making of Earths, 2021

The Making of Earths explores the longue durée of the modern trope that the future is manageable. Following a year-long documentary-led research, the film traces current efforts made across China and Southeast Asia to predict the future of Earth’s increasingly strange climates in the shadow of ever more control on land. A chasm widens between the lived experience of overwhelming uncertainty on the ground and the mass of data collected to profit off this instability. The film picks up on these themes and subverts the idea of knowing, instead opening up spaces of disorientation within the paranoid structure of totality.

Geocinema (Solveig Qu Suess, Asia Bazdyrieva) is a collective that explores the possibilities of a “planetary” notion of cinema. Their practice has been concerned with the understanding and sensing of the earth while being on the ground, enmeshed within vastly distributed processes of image and meaning making. Their work has been shown internationally, including the solo show Making of Earths (Kunsthall Trondheim, 2020), and group shows such as Critical Zones (ZKM Karlsruhe, 2020–21), and Re-thinking Collectivity (Guangzhou Image Triennale 2021). In 2020, they were nominated for the Schering Stiftung Award for Artistic Research.

fantastic little splash

Armed and Happy, 2019

Armed and Happy is preoccupied with common emotional accents in virtual practices – from unpacking goods, sports and political events to weapons training – in an attempt to notice the patterns of behavior that become part of everyday life, although were unacceptable before. It is an episode of Armed and Dangerous, a project bringing together a group of Ukrainian artists who work at the intersection of contemporary art and experimental cinema to explore the militarization of society and, in particular, the attitude of Ukrainian youth to violence and weapons. The project is curated by Mykola Ridnyi.

fantastic little splash is a collective comprising journalist/artist Lera Malchenko and artist/director Oleksandr Hants. The collective combines art practice and media studies. Established in 2016, their projects have been exhibited at The Wrong biennale, post.MoMA, Plokta TV, POCHEN Biennale, Construction festival VI x CYNETART, KISFF, Docudays UA, among others. fantastic little splash is based in Dnipro, Ukraine.

Anna Engelhardt

Adversarial Infrastructure, 2020

Adversarial Infrastructure is an investigation into the volumetric history of the Crimean annexation that employs deep fake technology as a research method. Dissecting the Crimean Bridge, the crystallized artifact of Russian colonial violence that spans through cyberspace no less than offline landscape, this project aims to assemble a new image of logistical infrastructures as a type of hybrid warfare.

Anna Engelhardt is a Russian media artist and researcher mainly interested in the (de)colonial politics of infrastructures in post-Soviet space. Her recent projects include Circuits of Truth (2021), an inquiry into the verification systems as cyber warfare presented at HERVISIONS Garage.Digital, and Adversarial Infrastructure (2020), an investigation into the Russian Crimean Bridge, shown at Ars Electronica, 67th International Short Film Festival Oberhausen and Vancouver International Film Festival. She is currently pursuing a PhD on Russian warfare at Queen Mary University, London.

Olia Sosnovskaya, a.z.h.

F-Word, 2021

F-Word refers to the current protests in Belarus, political struggle and state violence through the discourse of fascism. The topic of fascism and victory over it has for a long time been central to the contemporary state ideology of Belarus. Since the start of the uprising after the 2020 presidential elections, both the state and the protestors have been accusing each other of fascism. In turn, these positions have been criticized by the academic community for historical untruths. The video traces this symbolic struggle and the political, social, affective and symbolic effects it produces. It is an episode of Armed and Dangerous, a project bringing together a group of Ukrainian artists who work at the intersection of contemporary art and experimental cinema to explore the militarization of society and, in particular, the attitude of Ukrainian youth to violence and weapons. The project is curated by Mykola Ridnyi.

Olia Sosnovskaya is an artist, writer and organizer. She works with text, performance and visual art, intertwining the notions of festivity and the political within the post-socialist contexts and beyond. Currently a PhD candidate at the PhD-in-Practice, Academy of Fine Arts, Vienna. Member of WORK HARD! PLAY HARD! working group and Problem Collective artistic-research group. She lives and works between Vienna and Minsk.

a.z.h. was born in Belarus in 1984. Graduated from the Belarusian Academy of Arts. Works with video, mainly studying ambivalent themes in the social space.

Friday October 22
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

To Whom It May Concern. Day II

Film program presented by Oleksiy Kuchansky

“To whom it may concern”‎ ‎– a formula, which describes collective assemblies of humans, technologies and organic life as invented by new post-cinematic moving image genres that emerge in the digital era of highly-developed information technologies, immaterial labour and climate crisis. The formula was originally developed by Nobert Wiener and later rearticulated by the media and film theorist Ute Holl. To-whom-it-may-concern-ness is a radical alternative to the previous historical forms of moving images, which are widely known as “cinema”. Despite them, To-Whom-It-May-Concern films and videos explore and invent the ways of making artworks beyond limitations and borders of classical aesthetic – between the ethics of film production and that of image, object and its representation, human and other species, technologies and organics, just as between author and spectator. Concerned ones are humans, machines, organic and non-organic creatures, who take part in production of a film as well as its screening and further causal distribution. In the focus of critical ecologically oriented approaches this new status of concern may become a reason to dream of non-unifying communality based on situational solidarities, diversity, flexible individuations, shimmering autonomies, hospitality and care. After all, to put it simply, everything is concerned with everything; however each thing is concerned in its own unique way.

ruїns collective

K-Object from LL Group, 2019

K-object from LL Group aims to explore the possibilities of an alternative view on a superterrestrial object, revealing the limitations of our perception of nature. K-object is a working title of the Knyahynya meteorite that fell near the same named village in Zakarpattia in June 1866. It was included in the collection of the Natural History Museum in Vienna, came to the attention of Jules Verne and Charles Darwin, made an impact on the panspermia hypothesis, and later was recognized as the biggest meteorite in Europe.

ruїns collective is a Kyiv-based art group consisting of Teta Tsybulnyk and Elias Parvulesco. They work at the intersection of film and contemporary art, focusing on the topic of non-human agency and questioning the anthropocentric perspective on nature. Teta studied sociology at Kyiv-Mohyla Academy and social anthropology at Central European University, Budapest. She has worked as a film curator, editor and translator. Elias graduated in engineering, contemporary art and film studies. He has been involved in journalism, filmmaking and film research. In 2020, he was nominated for the PinchukArtCentre Prize. The collective’s works have participated in Ukrainian and international film festivals and exhibitions.

ruїns collective

zong, 2019

zong focuses on the Zamglai nature reserve, one of the largest swamp systems in Ukraine. Its name probably derives from the Old Kurdish word ‘zong’ meaning swamp. We look at the swamp phenomenon from different perspectives: as a locus of fears in the folklore of agricultural societies; as an exploited landscape in the industrial age; as a complex system of ties between species within the posthumanist paradigm; as a natural carbon sink reducing the greenhouse effect and countering climate change. The film was made in collaboration with the biologist Svitlana Pototska.

ruїns collective is a Kyiv-based art group consisting of Teta Tsybulnyk and Elias Parvulesco. They work at the intersection of film and contemporary art, focusing on the topic of non-human agency and questioning the anthropocentric perspective on nature. Teta studied sociology at Kyiv-Mohyla Academy and social anthropology at Central European University, Budapest. She has worked as a film curator, editor and translator. Elias graduated in engineering, contemporary art and film studies. He has been involved in journalism, filmmaking and film research. In 2020, he was nominated for the PinchukArtCentre Prize. The collective’s works have participated in Ukrainian and international film festivals and exhibitions.

Angela Anderson

Three (or More) Ecologies: A Feminist Articulation of Eco-intersectionality, Part I: For the World to Live, Patriarchy Must Die, 2019

The way one relates to land, water and “resources” is reflected in the way one produces goods, relations and affinities. Three (or more) Ecologies: A Feminist Articulation of Eco-intersectionality – Part I: For the World to Live, Patriarchy Must Die juxtaposes the highly industrial/technical nature of the destructive fracking industry driving North Dakota’s Bakken shale oil boom on the Ft. Berthold – Three Affiliated Tribes Reservation with voices from Jinwar – Village of Free Women, a women’s collective agricultural village project in the autonomous region of Rojava (Northern Syria). The first chapter of this ongoing audio-visual research project calls into question capitalism’s unbridled accumulation, fostered by competition, inequality and exploitation, the undergirding of patriarchal society, and comes to a singular conclusion: For the world to live, patriarchy must die.

Angela Anderson is an artist and researcher working at the intersection of philosophy, ecology, economics, migration, and feminist & queer theory. Her artistic production takes the form of multi-channel video and sound installations, sculptural elements and photography. Recent works include Hexenküche (the witch rarely appears in the history of the proletariat) with Ana Hoffner ex-Prvulovic (2021), Three (or More) Ecologies: A Feminist Articulation of Eco-intersectionality, Part I: For the World to Live, Patriarchy Must Die (2019), Unearthing Disaster (2013–2015) and The Refrain (2015) with Angela Melitopoulos, The Sea Between You and Me (2016), among others. In 2020, she was awarded the Cathrin Pichler Preis from Academy of Fine Arts Vienna.

Oksana Kazmina

It is Cool to Fantasize, 2014

It Is Cool to Fantasize revises the role of imagination in sexual practices and proposes to perceive sex as an act of artistic creation and learning, which liberates, transcends patriarchal narratives and biases. The author thinks that, if perceived and practiced in this way, sexual pleasure can form a certain physical and mental space where new horizons of love, freedom and care can arise.

Oksana Kazmina is a Ukrainian documentary filmmaker, media artist and performer. Oksana graduated from the Faculty of Journalism at Ivan Franko Lviv National University, the Faculty of TV-Directing at Karpenko-Kary Kyiv National Theater, Film and Television University, and Moving Academy for Performing Arts Amsterdam. Oksana was also a Visiting Assistant Professor of Film Studies at Wesleyan University, USA, 2016. Now Oksana teaches the basics of video narration at Kyiv Academy of Media Arts, Kyiv, Ukraine. Since 2016, Oksana Kazmina has been working on her debut feature Underwater, a long-term exploration of everyday practices of dealing with the patriarchy. Underwater is inspired by another project of Oksana, The backstage histories. Daily routine, festive rituals and other bodily practices of some unfitted groups of Ukrainians. Incompetent and loose field study, Kyiv, Ukraine, 2014–2020. These two projects map Kazmina’s main interests and practices starting from 2014, they interconnect and grow horizontally as different collaborations between its participants arise. Recently, she has released the first album of her and Vasyl Tkachenko’s music project Serviz Propav.

Filipa César

Mined Soil, 2014

The film essay Mined Soil revisits the work of the Guinean agronomist Amílcar Cabral, who studied soil erosion in the Alentejo region of Portugal through the lens of his political engagement as a leader of the African Liberation Movement of the 1950s. This line of thought intertwines with documentation of an experimental gold mining site, now operated by a Canadian company located in the same Portuguese region once studied by Cabral. In Mined Soil, the voiceover dialogue explores the space, surface, and textures of the images presented, proposing past and present definitions of soil as a repository of memory, exploitation, crisis, and treasure.

Filipa César is a Berlin-based artist and filmmaker interested in the fictional aspects of documentary, the porous borders between cinema and its reception, and the politics and poetics inherent to moving images. Her praxis takes the media as a means to expand and expose counter-narratives of resistance to historicism. Since 2011, César has been looking into the origins of cinema in Guinea-Bissau as part of the African Liberation Movement and its imaginaries and cognitive potencies, developing that research into the collective project Luta ca caba inda. Selected film festivals include Kurzfilmtage Oberhausen; Curtas Vila do Conde; Forum Expanded-Berlinale and Cinéma du Réel. Selected exhibitions and screenings include: SFMOMA; São Paulo Biennial; Manifesta 8, Cartagena; Haus der Kulturen der Welt, Berlin; Jeu de Paume, Paris; Kunstwerke, Berlin; NBK, Berlin; Khiasma, Paris; Tensta konsthall, Spånga; MoMA, New York; Harvard Film Museum, Boston.

Saturday October 23
17:00
The House of Cinema, Blue Hall

Winds of Change in Old Europe: Thinking a Digital European Republic for the 21st Century

Lecture by Ulrike Guérot

While an encrusted EU tastes more and more stale, a new Europe emerges from its periphery. In these outer spaces, the global wind of change is moving fast. New orders are emerging quickly, in Albania, Syria, Turkey, Ukraine, or Melilla. All these places are not only establishing new European alliances but also questioning the narratives of the European heartland. The Conference on the Future of Europe is the EU’s first broad participatory endeavour engaging directly with European citizens. This is the way the EU has to follow as Europe is about uniting people; not about integrating states. Just as the Kyiv Biennial theme “Allied'' is dwelling upon the idea of interconnecting citizens of the European East. Kyiv Biennial is exploring the role of modern technologies, culture and arts in shaping political systems and social order. Nothing is more important for Europe after the pandemic. We need to make sure that modern technologies are compatible with European social theory – not disruptive. The oldest, most noble and comprehensive concept in European social theory is the republic. Thinking a digital European Republic is the task for the 21st century to which Ukrainians belong.

The lecture will be held in English

Ulrike Guérot is Professor at the Institute of Political Science and Sociology and holds the Chair for European Politics at the CERC (Centre Ernst Robert Curtius) of the University of Bonn. She is the founder of the European Democracy Lab, Berlin, and was previously head of the Department for European Policy and the Study of Democracy at Danube University Krems, Austria. She worked in various European think-tanks as well as at universities in Paris, Brussels, London, Washington, and Berlin. In 2019, she was awarded the Paul Watzlawick Ring of Honor as well as the Salzburg Award for Research on the Future. In 2020, she published her most recent book Nichts wird so bleiben wie es war? (Molden).

Thursday October 28
17:00
Online

The Age of Unsettlement: Possible Paths towards a New Political Imagination

Lecture by Madina Tlostanova

In spite of the growing inequalities and new forms of dehumanization and dispensability of lives, most living beings on Earth are marked today by an overarching sense of unsettlement. Unsettlement is an existential condition that is paradoxically shared by the most and least privileged, it embraces not only the lives of migrants and refugees, the former “second world” inhabitants left in the void, but also multiple beings, human and other, whose lives are destroyed by climate change and broader, by what is myopically referred to as the Anthropocene. The leitmotif of unsettlement is a pervasive chronophobic sense of defuturing, of temporality that is literally “out of joint”. However, unsettlement does not have to be only negative as it can also open possibilities and most importantly trigger an evolvement of a new political imagination that would make refuturing possible. Most probably this new political imagination and agency will not come from defunct international organizations and outdated institutions and regimes such as the nation state or democracy. But it can arrive from regional and even local communities of survival, change and re-existence that could enter into a complex relationality and form deep coalitions grounded in difference rather than sameness. These coalitions can build on the forgotten and erased cultural, historical, religious, linguistic, cosmological, cosmotechnical, geopolitical and corpopolitical links that do not necessarily coincide with normalized modern/colonial ideological binaries and borders. This does not mean going back to some constructed archaic tradition, but rather exploring the paths of alliances and collaborations that were indeed discarded and disqualified by modernity thus dooming many nations to forever remain in the semi-peripheral catching-up mode. Before it can arrive as a communal effort, a new political imagination and a new agency needs to do critical memory work for refuturing. One of the most promising and interesting regions in this sense is undoubtedly Eastern Europe.

The lecture will be held in English

Madina Tlostanova is a decolonial thinker and fiction writer, professor of postcolonial feminisms at Linköping University (Sweden). She focuses on decolonial thought, particularly in its aesthetic, existential and epistemic manifestations, feminisms of the Global South, post-socialist human condition, fiction and art. Her most recent books include What Does it Mean to be Post-Soviet? Decolonial Art from the Ruins of the Soviet Empire (Duke University Press, 2018) and A New Political Imagination, Making the Case (co-authored with Tony Fry, Routledge, 2020).

Friday October 29
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

Endnotes to Alterglobalist Art History

Talk by Agata Jakubowska and Magdalena Radomska

In his last unfinished book (Globalizing the Art of East-Central Europe, to be published by the Igor Zabel Association for Culture and Theory in 2021) Piotr Piotrowski proposed to rework the analytic paradigm in the alterglobalist direction that would lead to constitution of what he called “alterglobalist art history”. The core of the project of alterglobalist art history lies in its attempt to determine the relationship between global art history and postcolonial studies and the impact of the latter on the issue of East European artistic peripheries.

In our talk we will present two possible ways in which alterglobalist art history can be approached critically and practiced. Magdalena Radomska will focus on its tensions with Marxism and thus will approach the problem of possible overcoming of post-colonial studies – both from Piotrowski’s perspective and the Marxist one. Agata Jakubowska will talk about rethinking feminist art from Eastern Europe in a global perspective by challenging the dominant conceptual framework.

The event is organized in collaboration with the Igor Zabel Association for Culture and Theory

The event will be held in English

Agata Jakubowska graduated from the Adam Mickiewicz University in Poznań where she worked for many years. From July 2021, she is affiliated with Warsaw University and realizes two projects: “Globalising History of All-Women Exhibitions” and “Narrating Art and Feminism: Eastern Europe and Latin America” (with Andrea Giunta). She is the author of On the Margins of the Mirror: The Female Body in Polish Women Artists’ Works (in Polish, 2004) and Multiple Portrait of Alina Szapocznikow’s Oeuvre (in Polish, 2008); the editor of Alina Szapocznikow. Awkward Objects (2011) and Zofia Kulik: Methodology, My Love (2019); and the co-editor (with Katy Deepwell) of All-Women Art Spaces in Europe in the Long 1970s (2018). She is just completing the book Art and Emancipation of Women in Socialist Europe. The Case of Maria Pinińska-Bereś.

Magdalena Radomska is a Post-Marxist art historian and historian of philosophy, Assistant Professor at Adam Mickiewicz University in Poznan, Poland. She holds a PhD in art history, and has received scholarships at the Courtauld Institute of Art in London, the Hungarian Academy of Sciences in Budapest and at the Eötvös Loránd University in Budapest. She was a director and lecturer of the course “Writing Humanities after the Fall of Communism” in 2009 at Central European University in Budapest. In 2013, she published the book The Politics of Movements of Hungarian Neoavantgarde (1966-80). Currently Radomska is engaged in a research and preparing the book Post-Communist Art in Post-Communist Europe and Criticism of Capitalism in Art and – as her second PhD – she is writing a monograph on Post-Marxism. She is a member of both Polish and Hungarian AICA and editor of the magazine Czas Kultury. She is both a founder and head of the Piotr Piotrowski Center for Research on East-Central European Art.

Saturday October 30
18:00
Otel'

Concert: Decolonize Your Mind Society, Kurws, Le Cru, Dolgiy & Sidorkin

Allied – Kyiv Biennial 2021 presents a concert of avant-garde, free jazz and improvisation music – the direction which was developed undercover in the former Eastern Bloc. This experimental approach to jazz is aimed to break with musical conventions, such as regular tempos, tones, and chord changes as well as to deconstruct and transgress the architecture of modern American and European music. A combination of genres the participating collectives work with are pointed against the genre as such – their works create a polygonal ritual, becoming a sonic expression of decompressed complexity of being in the contemporary world.

Inspired by non-European traditional musics, non-tempered tuning systems, psychedelic ritual performances and the legendary Jon Hassell's Fourth World music, Budapest-based Decolonize Your Mind Society was founded by Nicolas Jaar’s Other People label and Opal Tapes affiliate Bálint Szabó Gosheven as a natural continuation of their creative focus and work. The band has an absolutely unique sound thanks to the special instruments they use, like the glissotar wind instrument or the refretted just intonation guitar, not to mention the retunable analog synthesizer that further expands their mind blowing musical planet. They float in a hazy no man’s land between microtonal psychedelic rock, avant-garde, jazz and experimental music. Just intonation music needs new approaches, new instruments and their effort on their debut record seems quite extraordinary. On “Anabatic Prism” they tried to celebrate life through the sheer joy of playing together and they wanted to present these extremely colourful tunes to the public as a reminder that there is always a bright side to this amazing magical universe.

Band members: Áron Porteleki – drums, vocals; Ernő Hock – double bass, vocals; Máté Pozsár – synth, una corda, vocals; Dániel Váczi – glissonic, vocals; Gergő Kováts – saxophone, vocals; Bálint Szabó – just intonation guitar, vocals.

Kurws works as an open workshop where improvisations intertwine with compositions. By means of repetitions, recombinations, variations and contrasts, it plays with memory and expectations. Post-punk, krautrock, rock in opposition, funk, no wave – ways of playing, motifs, riffs, which we have heard many times before, are presented in completely different contexts – here they are dissected from their original surroundings and used in a new way, subjected to deconstruction and peculiar distillation. This autumn will see the release of their fourth album titled Powięź (Fascia). Kurws have been playing continuously for over ten years. They have played three hundred concerts all over Europe and beyond. During one of their recent tours, they traveled 11 thousand kilometers in a van across Russia, from St. Petersburg through Siberia to the shiny coast of Vladivostok. They are probably the first Polish band which took up such a challenge.

Members: Dawid Bargenda – drums; Hubert Kostkiewicz – guitar; Jakub Majchrzak – bass.

Saturday November 6
17:00
The House of Cinema, Blue Hall

Revisiting Yugoslav Memorial Production from the Socialist Period

Talk by Beti Žerovc and Sanja Horvatinčić

Monuments which were built in former socialist Yugoslavia to mark and honour the events related to World War II have been catching the attention of Western scholars and the wider public for at least a decade. This interest has been manifested on various levels, from individuals who are “hunting” the ruins that appear to be forgotten and neglected, local and international contemporary artists who evolve their work around topics of memory and politics, to survey exhibitions in high-brow institutions such as MoMA. Still, in the context from which they originate, this vast body of public art has been caught between political restruction, disinheritance, and historical revisionism on the one side, and the lack of systematic research and informed analysis that would situate various aspects relevant for their understanding in specific context(s) of their production, on the other.

In our talk we will present the questions, approaches, and perspectives that our edited volume on the Yugoslav memorial production aims to encompass, among others: What monumental practices and traditions preceded the development of public commemorative art in socialist period; Who commissioned those monuments and what was the influence of Yugoslav politics of culture and memory on their production; Who were their authors, and what are the formal and typological features of those memorial structures; What is their relation to the comparative memorial production in Europe; How did the commemorative practices frame and direct their social use; What are the challenges of the popular exploitation of images depicting this heritage today. The characteristics and specificities of this production will be discussed in relation to the Yugoslav version of socialism.

The event is organized in collaboration with the Igor Zabel Association for Culture and Theory

The event will be held in English

Sanja Horvatinčić is a postdoctoral researcher at the Institute of Art History in Zagreb, Croatia. Her research focuses on the production of monuments, heritage and memory politics, and commemorative culture in socialist Yugoslavia. She took part in research and exhibition projects dealing with Yugoslav post-war modernism, gender and feminist art history of Eastern Europe, digital art history, and theory of sculpture and heritage. She was a member of the curatorial advisory board for the exhibition “Toward a Concrete Utopia: Yugoslavian architecture 1948-1980” (MoMA, 2018). Currently she is a member of the research project “Glob_EXCHANGE. Models and Practices of Global Cultural Exchange and Non-Aligned Movement.” Since 2008, she has been the coordinator of the international heritage project “Heritage from Below | Drežnica: Memories and Traces 1941-1945.”

Beti Žerovc teaches at the Faculty of Arts at the University of Ljubljana. Her areas of research are visual art and the art system since the mid-nineteenth century, with a focus on their role in society. In the past ten years her research has concentrated mainly on the phenomena of the contemporary art curator and the contemporary art exhibition as a medium. A second area of her research is late-19th- and 20th-century Slovene art in the wider Central European context, with public monuments recently being her main interest. Žerovc recently coedited exhibition catalogues The Lives of Monuments: World War II and Public Monuments in Slovenia (2018, Moderna galerija Ljubljana) and On the Brink: The Visual Arts in the Kingdom of Yugoslavia (1929-1941) (2019, Moderna galerija Ljubljana). Her last book When Attitudes Become the Norm: The Contemporary Curator and Institutional Art was published in 2015 and reprinted in 2018 (Archive books Berlin, IZA series).

Sunday November 7
17:00
The House of Cinema, Blue Hall

Room to Bloom: Ecofeminist Narratives for Europe and Beyond

Presentation by Marta Cillero, Beral Madra, Katarzyna Hertz and Magdalena Siemaszko

Room to Bloom is a new feminist platform that brings together emerging artists from across the world who create ecological and postcolonial narratives for Europe and beyond. In this public event, members of Room to Bloom come together to present the newly established platform and discuss the most urgent feminist challenges in the international art scene. The event will also present Hybrids and humans/She-Wolf, the artistic project by Katarzyna Hertz and Magdalena Siemaszko (Kultura Kresu Collective & Room to Bloom artists). With this project, Kultura Kresu Collective wants to unveil the threads of reproduction, gender and race – that becomes important not only for humans, as the ecofeminist theorists remind us, but also for animals and elements of our environmental surroundings. Who has the right to live, reproduce and why? We refer to the discourses of modern environmentalism, as well as asking what care, protection and sharing mean in the posthuman age. In an open discussion with the public, the event will pose questions on the possibility of coexistence, nonhuman agency and interspecies ethics, post-scientific position in the human-nature bonding, as well as the sources of fear and control, stability, coherence and responsibility.

Room to Bloom is co-funded by the Creative Europe program of the European Union

The event will be held in English

Marta Cillero is responsible for communications and curation of projects at European Alternatives and Studio Rizoma. She graduated in Media Studies, Journalism and Communication (Madrid, Istanbul and Chicago) and has a master degree in Gender Studies (Rome). She is the author of research reports about gender violence in Mediterranean countries. She is a member of the executive board and project manager at Chayn Italia, an award-winning organization and tech-platform based in Italy, Pakistan, India and the UK.

Beral Madra is an art critic, curator and board member of Room to Bloom. She was born in Istanbul in 1942. She graduated from the Archaeology Department in the Faculty of Letters at Istanbul University in 1967. She has worked as a critic since 1980. She has written in Radikal newspaper since 1999. Since 1984, Marda has directed BM Contemporary Art Center.

Katarzyna Hertz was born in Lodz, Poland. Graduated from the University of Arts in Poznan, Poland (BA, Intermedia), Städelschule in FFM (Douglas Gordon Experimental Filmclass), German Film and Television Academy in Berlin (film directing, 2021) and Warsaw University (MA, philosophy and social science). Some time ago she moved from Berlin to Białowieża, a forest surrounded village in Eastern Poland, close to the Belarusian border. Immersing fully in the local ecologies, she has been furtherly developing her individual practice as an artist/filmmaker. In 2019, she founded Kultura Kresu (Endlands Culture), a studio collective, which aims to produce and support the development of new speculative fabulations and speculative realism in art and beyond sections, focusing on the Central and Eastern European countries. Hertz works with film, sound, scent and site specific, choreographic installation exploring issues of time, place, and identity, reflecting on the continuum of human existence in an innovative artistic language. Hertz explorations shift constantly between the poetic and the political as well as between the present and invocations of the past.

Magdalena Siemaszko is a researcher, activist and social educator. Biologist and anthropologist, graduated from Warsaw University, combining the perspectives of environmental and social sciences and humanities, scientifically engaged with ecological conflict and social change. Socially engaged activist working with communities through different tools ranging from action research to practice of embodiment, choreography, body and movement work, and narrative. Through recent years of ethnographic research, she moved towards developing different practices related to the art-research approach, centered around social maps and choreographies, cohabiting interventions and inter-species intimacies. She has gained her experience while realizing different projects in diverse urban, rural and forest spaces in Poland, Copenhagen, Indonesia, Katalonia and Tanzania, e.g. at CIFOR and Warsaw University of Botanic Garden. She now lives in the rural eastern region of Poland (Podlasie), in the middle of Białowieża Forest, where she conducts ethnographic research related to the conflict around the logging of the forest.

Monday November 8
19:00
Online

On the Interception of Modern Culture by Post-Socialist Governments

Lecture by Keti Chukhrov

There is a common belief that post-socialist authoritarian regimes obstruct the public representation of modern cultural practices in every possible way: they ban exhibitions, persecute artists, exert control over museum and educational programs, and prevent films and literary works from being released. Thus, they supposedly act as adherents of traditional values. However, it becomes more and more clear that things, in fact, are much more complicated. The purpose for the governments’ intrusion into experimental practices is not to establish traditional values. Many representatives of the governing elites have no idea about traditions, be it in cultural, or socio-historical, context. The technology of dealing with modernity is not a rejection of it in favor of traditional values, but, on the contrary, the appropriation of the right to be called modern; only supplemented by the right of the “sovereign” to invent the meaning for it in correspondence with the background and the political interests of a particular government elite. During the last decade, Russian cultural policy has been built in exactly this way. The lecture will analyze three stages of the appropriation of modern culture by post-Soviet governments taking into account the political-economic consequences.

The lecture will be held in Russian

Keti Chukhrov is ScD in philosophy, an associate professor at the School of Philosophy and Сultural Studies at the Higher School of Economics (Moscow). In 2012–2017, she was the head of the Theory and Research Department at the National Center of Contemporary Art, Moscow. In 2017–2019, she was a Marie Skłodowska-Curie fellow in the UK. Her latest book Practicing the Good. Desire and Boredom in Soviet Socialism (University of Minnesota Press, 2020) deals with the impact of socialist political economy on the epistemes of historical socialism. Her full-length books include: To Be – To Perform. ‘Theatre’ in Philosophic Critique of Art (European University, 2011), and Pound &£ (Logos, 1999), and a volume of dramatic writing: Merely Humans (2010). Her research interests and publications deal with philosophy of performativity, Soviet Marxist philosophy and communist epistemologies, art as the institute of global contemporaneity.

Tuesday November 9
19:00
Dzherelo

Opening of Undertow

Mixed media installation by Aleksei Taruts, 2021
Wednesday November 10
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

Dreams for Sisterhood

Presentation of the discussion platform by Asia Bazdyrieva, Ivan Melnychuk, Lada Nakonechna, Ramona Schacht, Uliana Bychenkova, Yulia Kosterieva

In the Soviet paradigm of friendly city arrangements, there was a distinction between “sister cities” and “twinned cities.” The first option was possible only for cities from the Socialist Republics. The network of sister cities also included some united cities, lower by status. The gap between “sister cities” and “twinned cities” facilitated a coherent image of friendly relations. The sister city program organically fitted into the myth about the “big family” of fraternal nations which, in turn, fuelled formal similarities between these cities. After the disintegration of the USSR, all “twinned cities” became “sister cities.” In the new reality, city twinning lost its selective nature, as well as the similarities that those cities shared. The number of Kyiv’s sister cities has increased from three to several dozens, with their relations becoming abstractly duplicated. The cultural components of these arrangements became routine, something for a municipal official to handle during a regular day. It’s hard to understand where this sisterhood comes from and in what direction it goes in this archaic ceremony. Is the dialogue between the community-driven initiatives and self-organized institutions able to find new “common places” within the infrastructure of sister cities? The discussion platform Dreams for Sisterhood seeks answers for this and other questions.

The discussion platform Dreams For Sisterhood is initiated by Method Fund. Project’s partners include Open Place (Kyiv), City of Leipzig, Bureau for cultural translations (Leipzig), LIA — Leipzig International Art Programme (Leipzig), Kyiv Biennial. The project is realized within the Culture for Change program supported by the Ukrainian Cultural Fund and EVZ Foundation, Berlin. It is dedicated to the 60th anniversary of Kyiv and Leipzig city twinning and supported by Goethe-Institute in Ukraine, Saxony State Government, and the City of Leipzig.

The event will be held in Ukrainian

Asia Bazdyrieva is an art historian, researcher and co-author of the research practice Geocinema. Based in Kyiv. She was a contributor to the magazine ART UKRAINE and an editor of the self-publishing IZIN by the IZOLYATSIA foundation: The Platform For Cultural Initiatives. She studied analytical chemistry at the Taras Shevchenko National University and then became a Fulbright scholar at the City University of New York. She also took part in the Digital Earth program and the Berlin festival Transmediale. Her area of research includes ideologies that define space organization and ecology of public spaces, as well as histories of modernist utopias and marginal zones that disrupt big narratives.

Ivan Melnychuk is an architect, artist, and curator of the platform Dreams For Sisterhood. Based in Kyiv. He was a co-founder of the art groups Group of Objects (2007–2010) and Melnychuk-Buraka (2013–2016). He was shortlisted for the Pinchuk Art Prize in 2013 and 2015. He also took part in the Bergen Art Assembly (2014), collective exhibition of the Ukrainian contemporary art Ukrainian News, CCA Ujazdowski Castle, Warsaw (2014). As a part of the Melnychuk-Burlaka group, he participated in the exhibitions City Porn (2011), The Island (2015), Better, Worse, More Worse (2016). Since 2008, he’s been working with photography and video, running the page KIEVHILTON on social media. He was a member of the curatorial group Hudrada (2009–2010), co-founder of Method Fund (2015) and founder of the architectural bureau BOUllEEWOOD (2015). In his works, Ivan explores the metamorphosis of spaces that are transitioning from the planned socialist economy to the open market system and getting consumed by capitalism that has opened an unlimited freedom of action to many people.

Lada Nakonechna is an artist, member of the R.E.P. group and the curatorial and activist union Hudrada. She is a co-editor of the online magazine Prostory, dedicated to arts, literature, and politics. In 2015, Nakonechna co-founded Method Fund. Since then, she has been co-curating its educational and research projects such as the Course of Art (together with Kateryna Badianova) and CreatingRuine.net. Her works, often done as installations with the use of drawings, photographs, and text, put spotlight on the principles of learning and reveal the fixed aspects of visual and verbal structures. Her recent research and exhibition Disciplined Vision is based on artistic and archival materials of the socialist realism method and its institutional educational system. She presented her works at numerous international and Ukrainian exhibitions: at the National Art Museum of Ukraine (Kyiv, 2011, 2012, 2017, 2021), Museum of Modern Art in Warsaw (2015), Galerie für Zeitgenössische Kunst (Leipzig, 2015), Palais Populaire (Berlin, 2018), Museum of Contemporary Art Zagreb (2018). She is a laureate of the Kazimir Malevich Artist Award (2014).

Uliana Bychenkova is an artist, curator, book designer and researcher based in Kyiv. She studied book design at the Kharkiv State Academy of Design and Arts (2011), then at the Higher Academic School of Graphic Design in Moscow (2014). Also, she studied art at the Rodchenko Moscow School of Photography and Multimedia (2015) and at the School of Engaged Art led by the Chto Delat group in St. Petersburg (2017). She was a participant and an initiator of a number of artistic associations and since 2017, she is a part of a Kyiv design research trio U,N,A collective (together with Nika Kudinova and Aliona Solomadina). She co-curated the design research exhibition project Sign. Ukrainian trademarks of the 1960s–1980s, Mala Gallery of the Art Arsenal, Kyiv, 2017 (as part of the U,N,A collective), international feminist art project Cave of the Golden Rose, Closer Art Center, Kyiv, 2019 (together with Anna Shcherbyna, Zhanna Dolgova and Valentyna Petrova) and VYSTAVKA-CHYTANKA (exhibition-reader), space Kryla, Kyiv, 2020 (together with Anna Shcherbyna). In her art practice she applies feminist revision of power dispositions in urban and professional fields reflecting on precariousness and politicizing laziness; she is also interested in conceptualization of children's culture and fairy tales. Her methods include feminist artistic research, intersection of disciplines, strategic imagination and tactical inventions, which are formalized through a variety of media, including feminist self-publishing, musical performance, ceramic objects, conceptual terms, etc.

Ramona Schacht is a visual artist living and working in Leipzig. She got her diploma in 2020 at the HGB Leipzig in the class of photography by Prof. Heidi Specker, studied at the Art Academy in Halle (Prof. Rudolf Schäfer, 2015–2016) and got her state examination in art, history and religion at the University in Greifswald (2015). She is a co-founder of the art group Center for Optimistic Mining Research. For her artistic work, she was awarded several grants and prizes: working scholarship by the XX and the Goethe Institut in Kyiv and a working grant by the VG-Bildkunst (2021), “thinking time” scholarship and the Playground Art Prize (2020), nomination for a young talent in fine arts in Mecklenburg-Western Pomerania (2019), winner of the Museum of Fine Arts (MdbK) (connect Leipzig) (2018), Caspar David Friedrich Scholarship (2017–2018), working scholarship from the Künstlerhaus Schloss Plüschow in Marnay sur Seine (2016), working grant in Usakos (2014). Working with the medium of photography, she aims at the critical appropriation of the past. She strives to amend socio-historical errors, such as one-sided historiography, cultural underrepresentation, and social injustice. She uses feminist optics both as her research method and as a form of representation.

Yulia Kosterieva is an artist, curator, and head of the Platform for Interdisciplinary Practices Open Place (2018–present). Based in Kyiv. She studied graphics at the Kharkiv State Academy of Design and Arts (1992–1998) and took the postgraduate program in graphics at the National Academy of Fine Art and Architecture (1998–2001). She was an artist-in-residence at Re–Directing: East, Warsaw (2016), CCA Ujazdowski Castle, Warsaw (2017), Flux Factory, New York (2018). Since 1999, she has been managing (together with Yuriy Kruchak) the artistic platform Open Place, geared towards the development of creative research and facilitation of the connections between the art process and different segments of Ukrainian society. The platform aims to expand the area of art’s influence, invite new groups of people to the creative process through multidisciplinary projects, and establish the dialogue between society and artists. She was a co-organizer of educational residencies Art Prospect Intensiv (together with CEC ArtsLink) (2019) and Our School KhTZ (2020), workshops Local-Is-A-New-Global, Melitopol Regional Museum (2015), Migrations of Bodies and Words, Ujazdowski Castle, Warsaw (2017), Between Vulnerable Territories and Utopias, The Shelter for Homeless, Queens, NY (2018), Culture as a Method for Social Change, Poltava Art Museum (together with Kultura in Motion) (2018). She curates the residency program in Kyiv within the residency exchange Dreams For Sisterhood.

Friday November 12
19:00
The House of Cinema, Blue Hall

Labour and the Moderns: The Realist Portrayal of Work and Contemporary Art

Panel discussion with the participation of Jiří Skála, Sung Tieu, Lesia Kulchynska, Olga Egorova (Tsaplya), moderated by Tereza Stejskalová and Vít Havránek

The realist movement in the nineteenth century begins with an image of work, while in the twentieth century the social realist artist takes up the portrayal of labor as a central theme, either under the patronage of the socialist state/welfare state or in opposition to the ruling ideologies. Social realist painters or social documentary photographers celebrated the worker and positioned him/her as a revolutionary driver of history. Given the precarious and radically shifting nature of working life at the beginning of the twenty-first century, most recently accelerated by the COVID-19 pandemic, it is not surprising that the subject of work has returned as a central preoccupation of contemporary artists and that many have been working on re-actualization of the aesthetic conventions and formal traditions of realism. Moreover, many are returning, in various ways, to the quintessentially realist form of the worker portrait. To what extent do they engage knowingly with the realist conventions of the nineteenth and twentieth centuries? What kind of labor and class or group is central to today’s realism? And how do contemporary artists think about the confrontation of the middle-class audience of art institutions and the people depicted in the artworks?

The event will be held in English

Jiří (Jirka) Skála is a visual artist. His artistic work experience stems from the traditions of post-conceptual and participatory art and an interest in the textual medium, scene-based reading, photography and video. In the majority of his projects, he focuses on the topics of paid and unpaid work, recreation and free time.

Tereza Stejskalová is a curator and researcher studying (post-)socialist visual culture from feminist and postcolonial perspectives. In recent years, her focus has been the film production of students from the Global South in Czechoslovakia between 1948-1989, specifically tackling racism under state socialism, or contemporary art practices which deal with invisible (racialized and gendered) labor. She publishes texts in academic and non-academic journals (e.g., Artmargins Online, Journal of Visual Art Practice) and (co-)curates projects and exhibitions (Matter of Art Biennale, Prague, 2020; Upon All of Us Equally, Bucharest, 2019; Biafra of Spirit, National Gallery in Prague, 2017). She lectures at the Film and TV School of the Academy of Performing Arts in Prague.

Vít Havránek has worked as a curator at the National Gallery in Prague and Prague City Gallery, and in 2002-2019 was the head of the tranzit.cz contemporary art organization. He is currently vice-rector at the Academy of Fine Arts in Prague. He has curated numerous exhibitions including Manifesta 8, the Jakarta Biennale, and the U3 Triennial of Contemporary Art in Ljubljana. He is interested in the postwar neo-avant-garde art of the 1950-70s, conceptual and neo-conceptual art, and the relationship between art and transformation.

Olga Egorova (artist name Tsaplya) is an artist, filmmaker, and teacher who in 1995 with Natalia Pershina-Yakimanskaya (artist name Gluklya) created The Factory of Found Clothes (FFC). In 2003, she became one of the founders of the group Chto Delat. Since 2013, she has been teaching at the School of Involved Art. One of the most important topics of her art is the study of the relationship between the personal and the public (“personal as political”). She is a director of the films and performances (learning play) of the Chto Delat group. As a member of Chto Delat, she takes part in exhibitions, theater and film festivals, conferences, etc.

Sung Tieu is a Vietnamese-born, Berlin and London-based artist. She graduated from the Royal Academy of Arts in London and the Hochschule für Bildende Künste in Hamburg. Her practice spans a range of media, predominantly installation, sound, moving image, sculpture, and photography. She brings together a rich vocabulary from journalism, archival research, and conceptual art traditions and creates nuanced and layered exhibitions and moments of display. Her work contends with notions of history and analyses of transnational movements of both people and objects, be it through the investigation of diaspora communities or the hyper-accelerated commercial ways in which global capitalism is reproduced. Writing as a research process and as a medium is a recurrent thread in her work. She lives and works in Berlin.

Lesia Kulchynska is a Kyiv-based curator, art critic, culture studies and visual culture researcher. At the moment she works at the Research Platform at Pinchuk Art Center and at the Department of Screen and Performance Art Studies and Culture Studies at The Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology at the National Academy of Sciences of Ukraine. She also teaches Culture Studies and her authorized course “Violence of the Image” at Kyiv Academy of Media Arts. Previously she worked as a curator at the Visual Culture Research Centre and Set Independent Art Space.

Saturday November 13
17:00
The House of Cinema, Blue Hall

The Suits That We Have in Our Country Are Not Suitable for the Tropical Climate

Performative lecture by Bartosz Frąckowiak and Max Cegielski

This performative lecture juxtaposes two narratives based on the studies which Biennale Warszawa was carrying out within a long-term artistic and research programme devoted to the relations between Central and Eastern Europe, and the Middle East and North Africa (MENA) region.

The first of the two, based on the ethnographic interviews carried out in Lebanon in 2018 and 2019 by Inga Hajdarowicz (in cooperation with Prof. Beata Kowalska), collects the stories of Palestinians and Lebanese who in the 1970s and ’80s lived, studied and worked in Poland and later for various reasons decided to leave for Lebanon. In their narratives, memories from the period of the Polish political transformation are interlaced with the civil war in Lebanon. We hear them comparing the living situation in Poland of the early ’90s with the socio-economic reality of the Middle East.

The second narrative line reflects the fascinating archival research carried out in collaboration with the well-known reporter Max Cegielski. From visual footage and articles from magazines such as The Polish Review (1962-1972), Poland, to the archive of Michał Kalecki and ‘Polish school of development’, Ministry of Foreign Affairs, LOT, Orbis, Budimex, Polservice, and other international trade companies, we tell the story of colourful social situations taking place behind the scenes of the official politics and trade.

Performed by: Max Cegielski & Bartosz Frąckowiak
Scenario: Max Cegielski, Bartosz Frąckowiak
Direction: Bartosz Frąckowiak
Research in Lebanon: Inga Hajdarowicz, Beata Kowalska
Dramaturgy: Anna Galas-Kosil
Music: Radosław Duda
Collages: Marta Ignerska
English translation: Artur Zapałowski

The event will be held in English

Max Cegielski – writer, curator, researcher, journalist. Author of several books: Masala about travelling around India, as well as Drunk on God – non-fiction on Sufism in Pakistan. At the beginning of 2009, his book The Eye of the World. From Constantinople to Istanbul, for which he received the Beata Pawlak Award, was published, followed in 2011 by Mosaic, Following the Rechowiczes. His last book is The Great Player. From Samogitia to the Roof of the World (2015). Author and co-curator of the project Global Prosperity (Instytut Sztuki Wyspa, Gdańsk 2010) and curator of Migrating University of Mickiewicz in Istanbul (2014), co-curator of Polish-Indian Shop/Prince Polonia (Warsaw Modern Art Museum, Bombay Clark House Initiative, Szczecin Trafo, 2017-2018). He co-founded the collective Masala Sound System. Laureate (together with Masala) of the award “Antifascist of the year 2004.” Until 2016, at TVP Kultura, co-host of the show Hala Odlotów for which he won the Grand Press Award in 2015. Associated with the Faculty of Artes Liberales at the University of Warsaw.

Bartosz Frąckowiak – curator, director, culture researcher. Deputy Director of Biennale Warszawa. In 2014-2017, he was the Deputy Director of the Hieronim Konieczka Teatr Polski in Bydgoszcz and the curator of the International Festival of New Dramaturgies. Graduate of the College of Inter-Area Individual Studies in the Humanities and Social Sciences at the University of Warsaw and inter-university studies at the “Artes Liberales” Academy. From 2010, he is the programming director at the HOBO Art Foundation working for the development of performative and visual arts, promoting erasing borders between art and academia in the name of combining creation with research. Curator of the series of performative lectures organised in cooperation with Fundacja Bęc Zmiana (2012). Theatre director, including “Komornicka. The Ostensible Biography” (2012); “In Desert and Wilderness. After Sienkiewicz and Others” by W. Szczawińska and B. Frąckowiak in Teatr Dramatyczny in Wałbrzych (2011); performative lecture “The Art of Being a Character” (2012), Agnieszka Jakimiak’s “Africa” (2014), Julia Holewińska’s “Borders” (2016), Natalia Fiedorczuk’s “Workplace” (2017) and documentary-investigative play “Modern Slavery” (2018). He published in various theatre and socio-cultural magazines, including “Autoportret,” “Dialog,” “Didaskalia,” “Political Critique,” and “Teatr.”

Saturday November 13
18:00
The House of Cinema, Blue Hall

New Alliances in the Times of New Authoritarianisms

Panel discussion with the participation of Bartosz Frąckowiak, Max Cegielski, Inga Hajdarowicz and Yassin al Haj Saleh

In Eastern Europe and the Middle East, we are seeing the development of new forms and methods of authoritarian rule. From anti-refugee practices at the European borders to the attempt to criminalize civil dissent, to the nexus of capital and state, to a new extractivism, states hand in hand with corporate monopolies are escalating new forms of violence and oppression against communities. In this situation, it becomes critical to create new alliances and coalitions as well as support networks that would have the power to oppose authoritarian tendencies and create an alternative world. One of the inspirations may be the old relations between Eastern Europe and the Middle East and North Africa. Our meeting will be devoted to talking about how to respond to this challenge.

The event will be held in English

Max Cegielski – writer, curator, researcher, journalist. Author of several books: Masala about travelling around India, as well as Drunk on God – non-fiction on Sufism in Pakistan. At the beginning of 2009, his book The Eye of the World. From Constantinople to Istanbul, for which he received the Beata Pawlak Award, was published, followed in 2011 by Mosaic, Following the Rechowiczes. His last book is The Great Player. From Samogitia to the Roof of the World (2015). Author and co-curator of the project Global Prosperity (Instytut Sztuki Wyspa, Gdańsk 2010) and curator of Migrating University of Mickiewicz in Istanbul (2014), co-curator of Polish-Indian Shop/Prince Polonia (Warsaw Modern Art Museum, Bombay Clark House Initiative, Szczecin Trafo, 2017–2018). He co-founded the collective Masala Sound System. Laureate (together with Masala) of the award “Antifascist of the year 2004.” Until 2016, at TVP Kultura, co-host of the show Hala Odlotów for which he won the Grand Press Award in 2015. Associated with the Faculty of Artes Liberales at the University of Warsaw.

Bartosz Frąckowiak – curator, director, culture researcher. Deputy Director of Biennale Warszawa. In 2014–2017, he was the Deputy Director of the Hieronim Konieczka Teatr Polski in Bydgoszcz and the curator of the International Festival of New Dramaturgies. Graduate of the College of Inter-Area Individual Studies in the Humanities and Social Sciences at the University of Warsaw and inter-university studies at the “Artes Liberales” Academy. From 2010, he is the programming director at the HOBO Art Foundation working for the development of performative and visual arts, promoting erasing borders between art and academia in the name of combining creation with research. Curator of the series of performative lectures organised in cooperation with Fundacja Bęc Zmiana (2012). Theatre director, including “Komornicka. The Ostensible Biography” (2012); “In Desert and Wilderness. After Sienkiewicz and Others” by W. Szczawińska and B. Frąckowiak in Teatr Dramatyczny in Wałbrzych (2011); performative lecture “The Art of Being a Character” (2012), Agnieszka Jakimiak’s “Africa” (2014), Julia Holewińska’s “Borders” (2016), Natalia Fiedorczuk’s “Workplace” (2017) and documentary-investigative play “Modern Slavery” (2018). He published in various theatre and socio-cultural magazines, including “Autoportret,” “Dialog,” “Didaskalia,” “Political Critique,” and “Teatr.”

Inga Hajdarowicz – sociologist and activist, PhD student at the Jagiellonian University. In her research and activities she raises issues of participatory democracy, grass-roots initiatives and feminist movements. From the beginning of the ‘migration crisis’ she has been involved in the work of the initiative ‘Welcome in Krakow’ that aims to prepare grounds for refugees who may come to Poland and works for other refugee groups from the Balkan Route and the Middle East. She is currently working on her PhD on participatory grass-roots initiatives supporting Syrian refugee women in Lebanon.

Yassin al Haj Saleh – born in Raqqa, Syria, 1961. A political prisoner between 1980 and 1996 for being a member in a Communist party opposing the regime of Hafez Assad. A journalist writing in newspapers and magazines in the Arab World. Writes at times for English speaking outlets. The author of seven books in Arabic, about Syria, jail, contemporary Islam and Islamism, and culture. In English: The Impossible revolution: Revolution, Civil War and the General War in Syria (Hurst, 2017), available also in French: La Question Syrienne, Acte Sud, 2016. A founding member of al Jumhuriya group that thinks and writes about Syrian affairs since March 2012: http://aljumhuriya.net/. Awarded the Prince Claus Prize in 2012, and Swedish Pen Club Prize 2017. A fellow at the Wissenschaftskolleg zu Berlin for the year 2017–2018 and 2018–2019.

Sunday November 14
17:00
The House of Cinema, Blue Hall

What is Global East and Where to Find It? Rethinking the Universal

Lecture by Jan Sowa

The category of Global East has recently emerged in academic circles as an alternative to thinking about Eastern Europe in terms of its post-Soviet legacy. It is also supposed to complement and complicate the binary division of Global North and South. This conceptual turn, although somehow interesting in its merits, is intriguing first of all as a symptom referring us to the Real that remains hidden under the symbolic constructions and imaginary representations of public debate. This Real attests to the fact that, despite what many believed three decades ago at the end of the Cold War, Eastern Europe has proven to be basically different from the West while at the same time not fitting easily into the North-South divide. For this reason it has been neglected in most contemporary academic and theoretical endeavors, as illustrated by the almost complete lack of interest in it within the realm of Western, Northern or Southern postcolonial theory. At the same time, the very concept of Global East seems to create just another identitarian label that may provide some consolation to those in Eastern Europe who feel neglected by history, however it can hardly achieve more than that and especially it does not look interesting as a tool of political struggle beyond the liberal horizon of recognition. Thus departing from the concept of Global East, we should rather search for conceptualization that would allow us to both grasp the specificity of the European East and create a common front of political struggle that could go beyond the geographical confines of the region. In other words, we need to rethink the universal.

The lecture will be held in English

Jan Sowa (born 1976) is a materialist dialectical social theorist and researcher. He holds a PhD in sociology and a habilitation in cultural studies. He is recognized primarily for his work on modernity and modernization in (semi)peripheral zones of the capitalist world-system. His research and teaching assignments took him to several academic and non-academic institutions in Poland and abroad including University of São Paulo, Akademie der Künste der Welt in Cologne and Institute for Human Sciences in Vienna. Between 2016 and 2019, he was a member of the Committee on Cultural Studies of the Polish Academy of Sciences. He has also been active outside of the academic field in media and art, recently working as the Curator of Discursive Programs and Research of Biennale Warszawa (2018-2019). Jan Sowa edited and authored several books: a collection of essays A Joy Forever: Political Economy of Social Creativity, that he co-edited, appeared with MayFly Books (London) in 2015. He recently edited a volume of interviews with activists and scholars dealing with self-organization and self-rule (Solidarity 2.0 or Democracy as a Form of Life, 2019). Jan Sowa is currently employed as Associate Professor at the Academy of Fine Arts in Warsaw.

Exhibitions

October 16 – November 14 (except Mondays)
15:00–20:00 The House of Cinema

Allied

Curated by the East Europe Biennial Alliance
Nikolay Karabinovych

Alo, Alo!, 2018

An artistic analysis of historical episodes when the voice of power fails and loses its articulation is one of the directions of Karabinovych’s practice. Alo, Alo! appeals to the phenomenon of an event of authoritarian power loss. The extreme moment of Romanian history when Nicolae Ceausescu was ousted is depicted only through an object and documentary sound, while the audience becomes a bystander of the revolutionary flow choreography seen through the figure of a diminishing dictator. From the depths of a black fur cap we hear the voice belonging to Ceausescu – this is a lopped fragment of his last public speech. Rambling talk, ragged scream “Alo!,” slipping into mumbling. The cry of revolution is concentrated in the pauses of this speech and is about to burst through. The only thing that reminds of the former greatness is the luxurious black fur cap. How and in which moment exactly this metaphorical hat falls down from the head of power?

Nikolay Karabinovych (born 1988, Odesa) lives and works in Ghent and Kyiv. The artist works in a variety of media, including video, sound, text, and performance. In 2020 and 2018, he was awarded the first PinchukArtCentre Special Prize. From 2019 he is studying at the Higher Institute for Fine Arts (HISK) in Ghent. In 2017, Karabinovych was an assistant curator of the 5th Odessa Biennale. His work has been shown at M HKA – Antwerp, PinchukArtCentre Kyiv, Jewish Museum and Tolerance Center Moscow, Museum of Modern Art, Odessa.

Jiří Skála

Thank You For Ruling Us, 2020

“As I look at my mother today, her body stiffened and in pain as a result of the harsh tasks she performed for nearly fifteen years, standing on an assembly line attaching tops to glass jars, with only one ten-minute bathroom break each morning and another in the afternoon, I can’t but be struck by what social inequality means concretely, physically,” the French intellectual Didier Eribon writes about his mother in his book of memoirs Returning to Reims. The photographs of Jiří Skála do not show any specific faces, and so the protagonists of his works remain anonymous. But they are real people who make a living through manual labor. Like Eribon, Skála is interested in their bodies, especially how they are affected by the repetitive tasks that they engage in every day. The photographs are blurry and hazy, and feel unreal, dreamlike. They seem out of place at an exhibition; after all, galleries are traditionally a place for the upper middle class. In his work, Skála has long explored the relationship between labor and the socio-economic order. Above all, he is interested in the social status of precarious artistic work, which he often explores against the backdrop of the relationship his parents – former blue-collar workers – have had with art.

Jirka Skála graduated from the Academy of Fine Arts in Prague in 2004. In his conceptual practice, he predominantly works with text, which he considers to be the most universal artistic medium.

Société Réaliste

Culture States, 2008–2012

The Culture States – Exposition des arts et techniques appliquées à la vie moderne project takes its subtitle from the historical Exposition internationale des arts et techniques appliquées à la vie moderne, held in 1937 in Paris. This fair has been one of the most spectacular examples of the relation between Culture and Nation, from the confrontation between the Nazi and Soviet pavilions to the display of the imperialist cultural conceptions of France or the UK through their colonial pavilions. Seven decades after this key moment, what is the relation between the political and cultural entities in Europe? In its ability to inquire about the politics of space, Ministère de l'Architecture (MA) has commissioned a research and production study in the field of territorial ergonomy. This study focuses on the multi-layered principle of spatial re-qualification that continues to affect any cultural zone. Intending to curate a world exhibition on the model of the 1937 one, Culture States is dedicated to the disappeared states of the European peninsula, and examines the state as a constructed level of space representation, and thus as a deconstructable one. A scale of control in itself, the state obstructs territorial observation and restricts cultural patterns. Culture States designs devices of analysis aspiring to disclose the nocuous dependence of cultural constructions on the logic of states. This logic vitally calculates the extension, maintenance and lengthening of the state’s exercise of inclusive power. The instrumentalization of cultural forms is plainly part of this exercise. This instrumentalization is the core theme of Culture States. During the Kyiv Biennial, Société Réaliste presents a selection of maps from the Culture States corpus.

Société Réaliste is a Parisian collective founded by Ferenc Gróf (1972) and Jean-Baptiste Naudy (1982) in 2004. It works with political design, experimental economy, territorial ergonomy and social engineering consulting. Polytechnic, it develops its production schemes through exhibitions, publications and conferences. Since 2015, Société Réaliste has been on hiatus, but Gróf and Naudy continue their collaboration in different formats beside their individual praxis. Their work was presented in numerous solo and collective exhibitions and biennials. They are represented by acb Gallery (Budapest) and Galérie Jérôme Poggi (Paris).

Alžběta Bačíková

Lavish Issue, 2020

The video Lavish Issue presents the Romany political scientist and human rights activist Edita Stejskalová through a staged visit to the Müller Villa in Prague in which the filmmaker creates a dialogue between her protagonist and Adolf Loos’s famous modernist house – today a national cultural monument. The building’s interior and exterior design offer the possibility of a symbolic interpretation. The subdued facade, contrasted with its richly decorated interior, forms an excellent foundation for exploring the relationship between the public and the private. The villa and its luxury interior thus represent a high standard of living, while the fact that this originally private space is open to the public opens up questions regarding the accumulation or redistribution of cultural and other forms of wealth. The building’s status as a monument of cultural heritage forces us to consider questions related to the sharing of goods and societal values. Visitors cannot touch anything or move it. The fact that the house cannot be used functionally because of its status as a museum only further encourages the imagination. The staged video presents its protagonist in a ceremonial role. She is given an opportunity to give a short speech inside the villa in which she explores issues of social status, forms of social inequality, and the individual experience of moving through spaces with different cultures and languages.

In her work Alžběta Bačíková mainly deals with moving images. As part of her artistic practice, she has created a number of video portraits and collaborated with blind and deaf artists. She studied at the Faculty of Fine Arts at the Brno University of Technology, where in 2018 she completed her dissertation on the topic of documentary approaches in contemporary video art. In 2017, she started working at etc. gallery in Prague as a curator, and since 2019 she has also worked for Artyčok.TV. She lives and works in Prague.

Mishka Bochkaryov

Between Red and Blue, 2021

The project documents the sluices on the Dnieper river, masterpieces of Soviet architecture and engineering built on the ancient trade route from the Varangians to the Greeks, one of the most important trade arteries of medieval Europe. The route which united Northern and Southern Europe through centuries has nowadays been blocked by corruption and lack of state financing, showing the inability to incorporate the Soviet economic and industrial legacy or restore the continental historical connections.

Mishka Bochkaryov was born in Starokonstiantyniv, Ukraine in 1989. During childhood years he had his first photo and video cameras and started documenting things around him. He studied Public Services at the local Technical College, which led to a career as a chef. But at some point he left cooking to devote all his time to street photography and video. In his work, Mishka focuses on anthropological research, studying the environment, peoples’ reactions and emotions. He explores streets everyday, seeking particular details, which could appear in shadows, wrappers, peoples’ actions or emotions, or in the most unexpected places invisible to passersby. Mixing the dirty realism genre with fashion photography, his works can often be seen in Ukrainian and foreign publications. Bochkaryov published his works on Dazed and Confused and was invited to shoot a Diesel campaign.

Sung Tieu

No Gods, No Masters, 2017

No Gods No Masters reproduces Ghost Tape No. 10, played as part of Operation Wandering Soul, which appealed to the Vietnamese belief that if correct burial rituals are not followed, then the soul of the deceased is displaced and doomed to wander in limbo. The Ghost Tape is part of an ambient soundtrack that stitches together a montage of edited and visually manipulated footage that at times distorts and blurs perceptual definition. But those haunting and unearthly sounds are counterbalanced by moments of sonic respite in the form of silence, Buddhist chanting, bird calls, or synthetic ambient noise. Shifts in location (Mo Cay and Black Virgin Mountain in the rural South, Hai Duong in the North), that include tropical landscape, riverine journey, private home, and ritual performance, ground the artistic rendering of each filmic segment (e.g. high-contrast negative images, panning vertical panels, blurring and partial pixelization). These locales hold significance in personal and public geographies, whether as strategic sites for the deployment of Operation Wandering Soul during the Vietnam War or as the artist’s hometown where domestic rituals are performed as a matter of course. As a whole, the film lends itself to perceptual distortion and cognitive uncertainty, a dreamlike experience moving through the photographic, painterly, cinematic, and digital image. The artist here is a wanderer in terms of her research into military history and present-day ethnography, but the film itself performs both a processional and oneiric navigation of images and soundscapes. No Gods No Masters thus elicits subjective association, recall, and curiosity through its visual and sonic texturing of the abstract and the archival.

Sung Tieu is a Vietnamese-born, Berlin and London-based artist. She graduated from the Royal Academy of Arts in London and the Hochschule für bildende Künste in Hamburg. Her practice spans a range of media, predominantly installation, sound, moving image, sculpture, and photography. She brings together a rich vocabulary from journalism, archival research, and conceptual art traditions and creates nuanced and layered exhibitions and moments of display. Her work contends with notions of history and analyses of transnational movements of both people and objects, be it through the investigation of diaspora communities or the hyper-accelerated commercial ways in which global capitalism is reproduced. Writing as a research process and as a medium is a recurrent thread in her work.

Diāna Tamane

Flower Smuggler, 2017–2019

This is a story about Tamane’s grandmother, who once became a ‘flower smuggler.’ The project consists of flowers photographed by her grandmother – flowers are the main subject of her grandmother’s photo albums – and documents that her grandmother received from the Federal Customs Service of Russia, as well as photographs taken by the artist of the cemetery in Abrene – the resting place of her ancestors. The artist's grandmother was accused of contraband when she crossed the border between Latvia and Russia with two flower pots that she had planned to bring to the cemetery of her grandfather in Abrene. Once part of Latvia, in 1945, the city of Abrene was incorporated into the USSR, and today it is part of the Russian Federation. Through uncovering the personal experience of one individual, the project demonstrates that historical events and transfers of power can leave lasting consequences and can continue to affect contemporary society.

Diāna Tamane was born in Riga, lives and works between Tartu and Riga. Her primary medium of expression is photography, but she also uses video, sound, text and found objects in her work. Graduated from the Tartu Art College, the LUCA School of Arts in Brussels and HISK in Ghent. Her works have been exhibited at the first Riga International Biennial of Contemporary Art, kim? Contemporary Art Centre, contemporary art festival Survival Kit, S.M.A.K Municipal Museum of Contemporary Art (Belgium), Winterthur Museum (Switzerland), Kathmandu Triennale (Nepal), Surplus Space (China) and elsewhere. In 2020, APE published her first book Flower Smuggler, which has been nominated for Paris-Photo Aperture Foundation PhotoBook Awards and received the Author's Book Award at Rencontres d’Arles.

Oraib Toukan

When Things Occur, 2016

When Things Occur is based on Skype conversations with Gaza-based photographers, fixers and drivers who were behind specific images that were transmitted from screen to screen in the summer of 2014. The film probes the face of mourning and grief: its digital embodiment, transmission, and representation. It asks how the gaze gets channeled within the digital realm and how empathy travels digitally. Equally, how the documentary signifier – and its abstraction – operate when viewing suffering. What exactly is viewing suffering ‘at a distance’ – and how many meters or kilometers is that? What is the behavior and political economy of the image of war? And who is the ‘local’ in the representation of war? What is the daily routine of those who represent war?

Oraib Toukan is an artist and Clarendon Scholar at the Ruskin School of Art, University of Oxford. She is a visiting tutor at the Ruskin School of Art and the International Academy of Fine Arts in Ramallah, Palestine. Until Fall 2015, she was head of the Arts Division and Media Studies program at Bard College at Al Quds University, Palestine. Recent exhibitions include the Akademie der Künste, Berlin, Heidelberger Kunstverein, Qalandia International, The Center for Contemporary Art Glasgow, the Asia Pacific Triennial, the Mori Art Museum, and the 11th Istanbul Biennale. She is author of Sundry Modernism, Materials for a Study of Palestinian Modernism, Sternberg Press (2017).

Susanne Kriemann

Forest, Frst, t, like teamwork, 2021

This work thematizes the European-wide deforestation that is being driven by Ikea and other globally active firms, and focuses in particular on Romanian old-growth forests, in order to heighten the awareness of the interdependency between rapid (furniture) consumption and the clearing of the forests. The point of departure was a research carried out in September 2020 in the image archive of Mihai Oroveanu, which contains photographs of Romanian industrial and natural landscapes of the 20th century. Susanne Kriemann conceived a ballad that ‘weaves together’ the facts concerning the destruction of the virgin forest, industrial production, as well as forms of labor under the conditions of climate change. Used for the silkscreen were pigments from discarded articles of Ikea furniture, with recycled paper as a support material. Landscape elements such as valleys and trees, found in the archive of Oroveanu, serve as sources of inspiration for the visual shaping of the text. The history of Romanian forestry, in particular the long-standing illegal logging of Europe’s last remaining primeval forest, highlights the urgency of the topic: the trees themselves, some of them centuries old, their processing by the furniture industry and their reprocessing, serve as a living archive.

Co-production with Cristina Moreno Garcia (research), Grigore Liteanu (silkscreen, pigment production), Isabel Motz and Leia Walz (design)

Susanne Kriemann (1972, Germany) lives and works in Berlin. She is Professor for Artistic Photography at the University of Arts and Design Karlsruhe and co-founder of the artist initiative AiR Berlin Alexanderplatz in Berlin. Kriemann investigates the medium of photography in the context of social history and archival practice. With an extended notion of the photographic document, she reflects on the world as an analogue “recording system” for human-caused processes. This has led to preoccupations with radioactivity and mining, archaeology and the notion of slow violence. A focus on ecology is prevalent in Kriemann’s subjects. To perceive polluted areas as vast photosensitive arrays is a key to her understanding of landscape. An exceptional feature is the extraction of pigments from the investigated matter and the use of those pigments to produce her pictures. Kriemann’s work was exhibited internationally, among others at The Wattis San Francisco; Kunsthalle Wien; Stedelijk Museum Amsterdam; Kunsthalle Winterthur, currently a solo exhibition of her work is on view at the Museum für Kunst und Gewerbe Hamburg and Salonul de proiecte Bucarest. She has participated in the 11th Shanghai Biennial, the 10th Gothenburg Biennial, the 5th Moscow Biennial and the 5th Berlin Biennial. She participated in various artist residency programs, including 2019 NTU CCA Singapore and Goethe Institute Colombo; she has co-published seventeen artist’s books since 1998.

Yarema Malashchuk and Roman Himey

1967–…, 2021

About 49% of Kolomyia residents of Jewish origin were killed by the Nazis during the Holocaust. In general, there were several Jewish cemeteries in Kolomyia, each of which has now been either repurposed or destroyed. The oldest cemetery of the 18th century used to be next to the town hall. The disciples of the founder of Hasidism Baal Shem Tov, a frequent visitor of Kolomyia, are buried there. Another cemetery was transformed by the Soviet authorities into a park in 1967. The matzevahs from the latter were taken to a backyard, which was later documented by the artists in their video. As a nightmarish baton passed by the Nazis to the Soviets, the responsibility for forgetting the Jewish population of Kolomyia has now reached the residents of a housing co-op. The range of those responsible narrows to a specific community. The residents annually order the services of cleaners and painters to tidy up the private area before the spring holidays. Unaware that their choreography resembles a commemorative ritual, they use brooms and knives to clean the tombstones (matzevahs) placed in front of Khrushchev era apartment blocks. A tombstone from the Jewish cemetery vibrates underfoot and, regardless of the area of its relocation, still retains its original meaning. Decolonized Kolomyia comes out of someone else's dream into its own “castle of power hopes.”

Roman Himey and Yarema Malashchuk are both based in Kyiv. Graduated as cinematographers from the Kyiv National I. K. Karpenko-Kary Theatre, Cinema and Television University. Since 2013, they have been working together as artists and filmmakers. Awarded with Grand Prix of Young Ukrainian Artists Award (MUHi 2019), Best Short Documentary at Cine Silente IFF, México. Collaborated as cinematographers with Metahaven (Hometown, 2018). Yarema and Roman received Special Prize in 2018 and Main Award of PinchukArtCentre Prize in 2020. Their debut documentary feature New Jerusalem premiered at Docudays UA IFF 2020. Shortlisted for Future Generation Art Prize 2021.

Jiří Žák

It Was Probably Our Karel, She Said, 2020

Jiří Žák’s video installation is a poetic tale of a man who we get to know as a sensitive individual with artistic interests and ambitions, and also as someone with an interest in weapons. A combination of family ties and the social and political context in which he lives lead him to decide to commit a violent act. The installation is inspired by actual events, but it nevertheless blends fact with fiction. It is thus a distinctive reflection on our country’s post-communist transformation, with a focus on its wilder, more criminal side. In the main role are the Musela brothers, weapons manufacturers. The younger Pavel, nicknamed the “king of the weapons industry,” was involved in the controversial privatization of the Most Coal Company in the 1990s. In 2008, he was found in the woods near Zlín under suspicious circumstances, with serious, permanent brain injuries. His older brother Karel, among other things a passionate landscape painter, was convinced that Pavel was attacked by people from a rival weapons company, and so he decided to avenge him.

Jiří Žák graduated from the Academy of Fine Arts in Prague in 2016. He works primarily with video, and in his projects he addresses specific sociopolitical themes in relation both to history and to present times. By means of experimental films, video essays, and installations he explores ambiguous and complex aspects of today’s society.

Jiří Žák

The Debt: The Epilogue of a Long Friendship, 2020

Special material. These two words somewhat euphemistically refer to weapons and military technology in the archival documents of former Czechoslovakia. These were important Czechoslovak commodities, which were exported to various parts of the world during the 20th century. With the rise of the Communist Party government in Czechoslovakia in 1948, there was a turn in this area towards cooperation with fraternal socialist regimes. The Syrian Arab Republic stood out of a long line of these friendly states in the framework of trade cooperation. The first contract with Czechoslovakia was signed in the second half of the forties and mutual trade and cultural dialogue lasted until 1991. The Debt situates us in the early nineties when we witness the negotiation between government representatives of the two countries. The subject of their negotiations is the debt that Syria has gradually increased over the years. Through fictional dialogue, Žák deals with the reality of the Czechoslovak arms industry and the end of one long friendship.

Jiří Žák graduated from the Academy of Fine Arts in Prague in 2016. He works primarily with video, and in his projects he addresses specific sociopolitical themes in relation both to history and to present times. By means of experimental films, video essays, and installations he explores ambiguous and complex aspects of today’s society.

October 16 – November 14 (except Mondays)
15:00–20:00 The House of Cinema, Conference Hall

Transperiphery Movement: Global Eastern Europe and Global South

Curated by Eszter Szakács and Zoltán Ginelli

Can Hungarian settlers in Latin America, Cuban migrant workers in Hungary, and Afro-Asian students in Eastern Europe have a common history? Is there a shared colonial history of Eastern Europe and the Global South? The exhibition looks at the historical relationships and parallels between the global periphery (the Global South) and semiperiphery (Eastern Europe) in the 20th century through the concepts of coloniality, peripherality, and migration.

How did people in these regions, seemingly divided by various differences, perceive, interact with, and shape each other? The exhibition puts forth a global and multi-focal perspective that not only demonstrates the importance of unearthing the now forgotten relations between Eastern Europe and the Global South, but also probes what these relations meant from the perspective of the Global South.

The exhibition combines archival materials, personal memories, and contemporary art. Its critical question is how to de-center the history dominated by the global center from the perspective of the global peripheries and by re-centering peripheral positions.

The Transperiphery Movement seeks to counter the center-dominated, hierarchical view of history by re-telling the histories of resistance strategies and emancipative possibilities of interperipherality. Visitors may embark on this transperipheral travel at the exhibition, which seeks to explore the shared, transnational history of Eastern Europe and the Global South.

Participating artists: Manthia Diawara, Mónica de Miranda, Naeem Mohaiemen, Judit Flóra Schuller, Katrin Winkler

Participating researchers: Zoltán Ginelli, Bartosz Nowicki, Tereza Stejskalová, Bálint Tolmár

Transperiphery Movement: Global Eastern Europe and Global South was first presented at OFF-Biennale Budapest 2021

Exhibition design concept by Katarina Šević

The Kyiv Biennial adaptation of the exhibition is by Oleksandr Burlaka, Uliana Bychenkova, Vasyl Cherepanyn, Serge Klymko, Eszter Szakács

Zoltán Ginelli is an independent researcher and a critical geographer, historian of science and global historian. His research is in the geographies of knowledge, world-systems analysis, and the histories of geography, colonialism and racism, with a focus on the historical relations between Eastern Europe and the Global South or the Third World. Zoltán presented his work at numerous international academic conferences and taught at various universities and colleges, including Milestone Institute and guest lectures at The University of Manchester and Rutgers University. Between 2015 and 2019, he worked as an assistant researcher in the 1989 After 1989 and Socialism Goes Global projects at The University of Exeter. In 2020, his project Postcolonial Hungary in the EEGA program at The University of Leipzig explored Hungarian colonial history from a world-systemic perspective. Zoltán is currently working on two books. One for Cambridge University Press with James Mark and Péter Apor about the global histories of Hungarian relations to colonialism and anti-colonialism in the long 20th century, entitled Che in Budapest: Hungary Between the Colonial and Anti-Colonial Worlds. The other is his individual book project based on his doctoral research about the global histories of the "quantitative revolution" in geography. He founded the social media group Decolonizing Eastern Europe. You can follow his work at zoltanginelli.com and on Twitter.

Dr. Bartosz Nowicki is a Polish photographer, storyteller, curator, and researcher based in Wales, UK. He was a trustee and a curator of the renowned Third Floor Gallery in Cardiff. Recently he obtained a PhD from Ulster University in Belfast, Northern Ireland. Representation of race in Poland is his main area of expertise, which he explores through his photography (The Wall of Silence), research (Afro PRL), and writing (Iron Man a short comic book story exploring the life of Sam Sandi, for which Nowicki and artist Łukasz Pawlak received the 2019 Grand Prix at the International Festival of Comics and Games in Łódź).

Mónica de Miranda is a Portuguese artist of Angolan origin who lives and works between Lisbon and Luanda. Filmmaker, artist and researcher, her work is based on themes of urban archaeology and affective geographies. She works in an interdisciplinary way with drawing, installation, photography, film, video and sound in their expanded forms, and in the boundaries between fiction and documentary. She graduated in Visual Arts and Sculpture from Camberwell College of Arts (London) and PhD in Artistic Studies from Middlesex University (London). In 2019, she was nominated for the New Artist Prize at MAAT and in 2016 for the Novo Photo Banco Prize, exhibiting as one of the finalists at the Berardo Collection Museum. Her solo exhibitions include: Geografia Dormente (Galeria Municipal de Arte, Almada, Portugal, 2019); Tomorrow is another day (Carlos Carvalho Gallery, Lisbon, 2018); Panorama (Banco Economico, Luanda, 2018); Atlantic. A Journey to the center of the earth (Galeria Sabrina Amrani, Madrid, Spain, 2017); Panorama (Tyburn Gallery. London, UK, 2017); Arrivals and departures (Palácio D. Manuel, Évora, 2016); Hotel Globo (Museu Nacional de arte contemporânea do Chiado, Lisbon, 2015); Arquipélago (Galeria Carlos Carvalho , Lisbon, 2014); Erosion (Appleton Square, Lisbon, 2013); An Ocean Between Us (Plataforma Revólver, Lisbon, 2012); Novas Geografias (198 Gallery, London / Plataforma Revólver, Lisbon / Imagem HF, Amsterdam, 2008). Among her collective exhibitions: African Cosmologies – Foto Fest (Houston, USA, 2020), South circular, Maat (Lisbon, 2019); Utopia and Dystopia in Contemporary Landscapes at Bienar du Sur, MAAC (+GuayaquiI, Ecuador, 2020); Taxidermy of the future, Biennale Lubumbashi (Congo, 2019); Architecture and Manufacturing at MAAT in Lisbon (2019); Panorama, Banco Económico (Luanda, 2019); Doublethink: Doublevision, Pera Museum (Istanbul, 2017); Daqui Pra Frente, Caixa Cultural (Rio de Janeiro and Brasília, 2017-2018); Vila Franca de Xira Biennial Photography (2017); Dakar Biennial in Senegal (2016); Bienal de Casablanca (2016); Addis Foto Fest (2016); Encontros Fotográficos de Bamako (2015); MNAC (2015); 14 Bienal de Arquitectura de Veneza (2014); Bienal São Tomé e Príncipe (2013); Estado Do Mundo, Fundação Calouste Gulbenkian (2008). She is one of the founders of the Hangar project (Artist Residency Centre, Lisbon, 2014). Her work is represented in several public and private collections, including: Calouste Gulbenkian, MNAC, MAAT, FAS, Centro Cultural de Lagos, Photographic Archive of Lisbon.

Naeem Mohaiemen studied at two schools run by imported leaders – New Tripoli in Libya with a Maltese headmaster, and St. Joseph in Bangladesh with Jesuit priests. Colonel Gaddafi explained Jamahiriya as a "state of the masses." Perhaps the thirty medical families imported to run Okba Bin Nafa Air Force Hospital were part of those masses as well. The Gurji school was an experiment in socialist cohabitation; Egyptian, Jordanian, Bangladeshi, and Polish students together. Our Arabic teacher was quick with his slaps, he thought of us as children of a lesser tongue. It was some kind of early lesson in Realpolitik.

Judit Flóra Schuller (1991) is a visual artist currently based in Budapest. She obtained her Master of Arts degree from Aalto University School of Arts, Design and Architecture, Helsinki in 2018. Her main interest is based on the topic of inherited (traumatic) remembrance and its effects on our personal and collective remembrance and identity. She often uses her own family heritage as a starting point, and by doing so she aims to approach a collective reconciliation with the unprocessed narratives of the past through personal, familial elements and micro-histories. Currently she is a doctoral candidate at the Contemporary Art department at Aalto University School of Arts, Design and Architecture. In her other works (Light Observation), she engages the question of visual perception through analogue photographic experiments, by focusing on the observation of sunsets, re-created skyscapes and artificial light sources.

Eszter Szakács is a curator and researcher. She is a curatorial team member of the grassroots civil initiative OFF-Biennale Budapest and a Ph.D. candidate at the University of Amsterdam as part of the project titled IMAGINART—Imagining Institutions Otherwise: Art, Politics, and State Transformation at the Amsterdam School for Cultural Analysis. Previously she worked at tranzit.hu, Budapest, where she coedited the online international art magazine Mezosfera and the books IMAGINATION/IDEA: The Beginning of Hungarian Conceptual Art – The László Beke Collection, 1971 (tranzit.hu and JRP|Ringier, 2014) and PST (Public – Street – Tactical): The Public Art Practice of János Sugár (tranzit.hu, 2016), and curated the collaborative research project Curatorial Dictionary. She was a research group member of the project titled …OPEN MUSEUM… initiated by the Museum of Ethnography, Budapest (2014–2018). Along with Naeem Mohaiemen, she coedited the forthcoming anthology Solidarity Must Be Defended (tranzit.hu, Van Abbemuseum, SALT, Tricontinental, and Asia Culture Center). Her research and practice revolve around grassroots art organizing, questions of internationalisms, intersections between Eastern Europe and the Global South, as well as exhibitionary forms of research.

Katrin Winkler (1983) is an artist and filmmaker based in Berlin. She works in the fields of expanded cinema, critical research, photography and video. How history is in-/visible and entangled with the contemporary moment is a recurring theme in her artistic practice. She holds a BFA in Photography from the University of Applied Sciences, Munich. She was a student assistant at the Katutura Community Art Center, Windhoek, Namibia and the City Varsity, Cape Town, South Africa. She studied Media Arts / Mass Media research and Art in Public Media Space with Günther Selichar and finished the Master Class Programme with Clemens von Wedemeyer at the Academy of Fine Arts, Leipzig. She studied Photography & Media & Integrated Media (MFA) amongst others with Allan Sekula, Ashley Hunt, Michelle Dizon and Billy Woodberry in the MFA Programme at the California Institute of the Arts, Los Angeles. She was a participant of the BPA – Berlin Program for Artists for the last two years. Her works have been shown internationally.

Tereza Stejskalová is a curator and researcher studying (post-)socialist visual culture from feminist and postcolonial perspectives. In recent years, her focus has been the film production of students from the Global South in Czechoslovakia between 1948-1989, specifically tackling racism under state socialism, or contemporary art practices which deal with invisible (racialized and gendered) labor. She publishes texts in academic and non-academic journals (e.g., Artmargins Online, Journal of Visual Art Practice) and (co-)curates projects and exhibitions (Matter of Art Biennale, Prague, 2020; Upon All of Us Equally, Bucharest, 2019; Biafra of Spirit, National Gallery in Prague, 2017). She lectures at the Film and TV School of the Academy of Performing Arts in Prague.

October 16 – November 14 (except Mondays)
17:00–19:00 The House of Cinema, Small Hall

Room to Bloom

Curated by Marta Cillero, Marcela Caldas and Ségolène Pruvot
(European Alternatives and Studio Rizoma)

Room to Bloom is a new transfeminist platform that brings together emerging artists from all across the world to examine and create ecological and postcolonial narratives for Europe and beyond. By associating artists and creators who – too often – occupy a peripheral place in the world of arts and backgrounds often considered to be geographically peripheral, Room to Bloom aims at building a collective transnational feminist discourse on art and culture that can be fully informed by the experience and knowledge of the peripheries and bring its relevance to the center. Whereas migrants and women, from Tamara de Lempicka to Sonia Delaunay, may famously have contributed to the making of European Arts, their access to the world of arts remains extremely limited today. Beyond a few famous faces, women and migrants struggle to effectively contribute to the making of European cultural and artistic discourse.

With the Room to Bloom exhibition in Kyiv, we aim to showcase artists’ views and valuable perspectives to convey that it is more than time to shift the rules of power to favor commoning within the art world institutions and to co-create new practices that subvert patriarchalism and racism and offer challenging visions for a fertile ground for multiplicity and coexistence.

Room to Bloom is co-funded by the Creative Europe program of the European Union

Magali Dougoud

The Blue Continuum, 2021

The Blue Continuum – part 1 by Magali Dougoud connects together all the womxn whose paths and bodies crossed the rivers and canals of the city of Berlin. They died and were killed there but their bodies and minds have risen together to form an original memory that joins distant pasts and potential futures. A new population has emerged from these losses and the violence they carry: the Womxn Waves. By reclaiming the sounds, textures and intervals of their voices they started to rebel. Once the water contained in their bodies merged with the one that contained them, they were ready to build a common body for the uprising. In a poetic approach and a narrative aesthetic close to speculative fiction, the video questions the intrinsic violence of societies and mostly the one directed against womxn and correlates it with the domination exercised by humans over nature. What will we reconstruct together from all our losses?

Magali Dougoud graduated from HEAD-Geneva and HKB-Bern with a Master in Fine Arts. Her video work has been shown in different art spaces, museums and festivals in Switzerland, Germany, France, Chile, USA and China. She has participated in several residencies including the CAB in Tierra del Fuego, Puerto Yartou, Air Berlin Alexanderplatz, the Cité Internationale des Arts, Paris and will be in the Kin ArtStudio, Kinshasa in 2022. In 2020, she received the Plastic Arts Grant of Canton de Vaud and the work grant of the Swiss Arts Council.

Endi Tupja and artist duo Klodiana Millona and Yuan Chun Liu

Earthmovers, 2020

Commons are inextricably linked to specific systems of exploitation. Appropriating our surroundings and the architectural inheritance of public space regardless of the consequences is a form of extractive violence. Earthmovers is a film essay examining the bulldozer as a significant tool of the post-socialist countries’ embrace of neoliberalism, brutal wave of privatization and dispossession of commons. Tracing the history of earthmovers, the film sheds light on the entanglements of machines and nature and the embedded violence of this transformative technology towards both humans and non-humans.

Endi Tupja studied Languages and Cultural Studies at the University of Milan, and Experimental Media Studies at the University of Applied Sciences, Potsdam. The focus of her research is centered on experimenting with strategies of different forms of memory recuperation/preservation and the potential of re-enactment strategies. Her approach explores the limits of (self-)representation, as well as its tangential relation to video art. She uses the writing process extensively, until it exhausts into image. Her work has been shown in Berlin, Kosovo, Mexico, The Netherlands, UK, Italy. She lives and works between Berlin and Tirana.

Eliana Otta and Imayna Caceres

Stories of Endarkenment , 2021

In this work, a sudden climatic change brings a group of migrants that face survival in Europe to live in subterranean environments. In the underground, they learn essential living lessons from soils and a multitude of earth beings, and they pay attention to the survival skills of roots and the routines and cycles of other species. Impacted by deceleration, they learn to enjoy the vibrancy of stillness. And they plant histories with others that counter the excess of light, speed and production through chaos, persistence and chance.

This story is woven around the notion that we are set to enter into deeper crises and thus could be anytime thrown into utterly unknown conditions, such that our senses of self and reality would no longer be recognizable to us or would mean the wreckage of our species. Having grown up in Peru in the ‘80s, in the absence of basic covered needs and in the dark of frequent blackouts, we dug on these lived memories to extrapolate the learnings that generation made then. The story hints at how a disconnection from productivity and efficacy creates an opportunity for trans-species ancestral knowledge to come to the fore. As a chance to introduce ourselves to the rhythm of other songs beyond accumulation and progress.

Imayna Caceres (Callao, 1979) is an artist and researcher interested in the makings of the community with other-than-humans, and forms of knowledge and knowing that exceed the modern. Her work takes place through drawing, painting, video, relational practices and projects in public space. MA in Fine Arts and Cultural Studies, graduate in Sociology and in Communication Sciences, she is a candidate for the Doctorate in Philosophy at the Akademie der bildenden Künste Wien. Part of Trenza, she lives and works near the margins of the Donau river in Vienna.

Eliana Otta (Lima, 1981) is an artist with a Master in Cultural Studies by the Pontificia Universidad Católica del Perú, and currently Candidate for the PhD in Practice Program at the Academy of Fine Arts, Vienna with the project Lost & Shared: A laboratory for collective mourning, towards affective and transformative politics. She has exhibited in cities such as Madrid, Berlin, New York, London, Barcelona, Porto Alegre, Cali, Cusco. She co-founded the artists run space Bisagra, and coordinated the curatorial team for the permanent exhibition at Lugar de la Memoria, Lima, Perú.

Maria Sideri

Rhizhotomikon, 2021

Part of the project Identity in Between, 2021

Identity in Between: A film project on the notion of identity and its multiple nature. Production: RUNONART. Concept/Direction: Efi Spyrou. Artists: Tzeni Argyriou, Marianna Kavallieratos, Virginia Mastrogiannaki, Maria Sideri, Eliza Soroga. Texts/Interviews: Charis Kanellopoulou, Paraskevi Tektonidou.

Maria Sideri is an artist and researcher. Influenced by her background in anthropology and history of religion and through different research methods, her work explores embodied and affective performance archives. Her investigations turn to the body as an archive and archivist and towards notions of memorization and possession as artistic methodologies that uncover oral histories of bodies that are often silenced. Working with the body as a basic medium, her practice involves performance, text, voice and sound and is shaped around the themes of representation, re-enactment and feminisms. Her solo practice is equally informed by various collaborations with community and youth projects which investigate the body as a tool of documentation for oral histories with an aim to preserve or create alternative archives of affect and empowerment.

Irini Kalaitzidi

As uncanny as a body, 2021

As uncanny as a body is a video work which documents the constant transition of a dancing body from an abled human state into a glitched, injured, nonhuman one. Based on the development and use of a GAN model, the visual data of the dancer is processed, and figures that manifest this in-between state are produced. What happens when AI is not used in order to optimize the performance of the dancer but rather to generate body types and movements lying beyond fixed standards and classifications? How does a poorly trained AI model affect dancing bodies? Do they seem injured, distorted or in constant transformation? Dance as a practice that entails an act of change offers a ground to study a body's possible becoming thanks to the application of machine learning. As uncanny as a body speculates upon AI-induced injuries in order to discuss trauma, connect familiarity to uncanniness, and raise questions about the witnessing and acknowledgment of our gaze.

Concept, Choreography & ΑΙ: Irini Kalaitzidi
Performer: Maria Vourou
Filming & Digital Support: Stathis Doganis
Music: Nick Tsolis
Special Thanks: Daphne Dragona, Orestis Korakitis, Sakis Kostis and studio ΠΛΑΤΩ

As uncanny as a body was created during Irini’s participation in the 2020-21 Stavros Niarchos Foundation (SNF) Artist Fellowship Program by ARTWORKS

Irini Kalaitzidi is a dance and computational artist. Her practice is situated within the field of Feminist Technoscience, exploring the spaces where human and nonhuman bodies, environments and technologies are mutually affective and more than ever intertwined. She has presented her works, be they dance performances, videos or research articles in Athens, London and Berlin. Among other residential programs, she has been a resident in ICST Zhdk (Zurich 2020) in the research area of Immersive Arts as well as in the Choreographic Coding Lab (Dansmakers 2019). She has been invited to talk regarding Art and Artificial Intelligence (DRHA 2021, Somerset House 2019) and she recently published her research Speculative Annotation on Human Dance Improvisations and their Digital Configurations (IJPADM 2021). Irini has worked as a choreographer in productions of the Greek National Opera (2021), Onassis Cultural Centre (2018, 2021) and Athens & Epidaurus Festival (2017). For 2020–21, she has been an ARTWORKS Fellow, awarded by Stavros Niarchos Foundation.

Merle Dammhayn

“Sing in me, muse, …”, 2019

“Sing in me, Muse, ...” is a visual collage of algorithmic epic prose, using screen records of Google’s instant translator. The app operates by accessing a phone’s camera input image and is (for some languages) surprisingly dysfunctional. In the 2019 version, the model recognized words, phrases and titles of so-called masterpieces in surfaces: structures and patterns of tiles, wood, buildings’ skeletons, pavements, brick walls, branches, beer glasses strung in a line and fish scales. This defect allows us to assume what kinds of datasets the tool’s model has been trained with – predominantly religious, medical, and gastronomic vocabulary such as insults and nationalities. “Bitch”, for instance, such as “judas”, “jesus”, “belarus” and “ashes” recurred in each ›field detection‹. This gathered, quite precarious subject matter was woven into the formal framework of the Odyssey’s invoking the muse. The prosaic textual layer is presented by Lemer, an avatar, whose roles as author and actress blur reciprocally.

Merle Dammhayn (1992) is a Berlin based artist. Interested in the interplay between narratives and their dispositifs, in her practice, she explores various contemporary phenomena on the evidence of historiographies and legislation. Her artistic process involves a vast field of research consulting various actors entangled in different subject matters. Having studied in Berlin and Rome, Merle holds interdisciplinary degrees in political, art historic and historical sciences, such as in visual communication and finds herself currently enrolled in the MFA program time-based media at HFBK Hamburg. She has curated and participated in a variety of international group shows.

Denise Lee and Valeria Montoya

The Density of a Walk, 2021

A spatial exercise to understand the embodied experience of two cities: Mexico City and Weimar. The short film, The Density of a Walk, is the resulting documentation of an immersive reading between Denise Lee and Valeria Montoya where they exchanged perspectives during an online, live-streamed walk through their respective cities, reflecting on the one hand on the spatial atmospheres of these places, their bodies and rhythms, and on the other hand the complexities of occupying urban space in a foreign, feminine body.

Denise Lee was born in the US to Taiwanese parents before migrating to Hong Kong where she spent her early life. Denise Lee moved back to the US to obtain a BFA at Rhode Island School of Design for Furniture Design with a concentration in Nature Culture Sustainability Studies, focusing on postcolonial theory and literature. She has since lived and worked in Peru, Japan, and Germany, where she is now based, having received an MFA at Bauhaus-Universität Weimar in Public Art and New Artistic Strategies. With a background in public art, post-colonial studies, civic education, and object making, Denise creates and facilitates physical and non-physical spaces for connection and dialogue with the intention of dismantling the divisions and miscommunications complicit in the maintenance of hierarchical systems. She is now working at the intersection of oral history, space making, decolonial thinking, sound and text in relation to emotionality in urban space, attempting to understand how we inhabit modernity.

Valeria Montoya (1983, Estado de México) was born as a Mexican Latina woman. She places her cultural practice between the intersections of artistic research, self-publishing, and curatorial approaches that prioritize the production of knowledge based on collaborative and site-based research. In 2017, she founded The Lab Program: Art Research and Art Mobility Network based in Mexico City, as a space to develop an artistic understanding of the cultural entanglements in which contemporary Mexican culture navigates. She uses the urban walk as a tool that allows her to think about the political, somatic and imaginative possibilities of artistic practice and curatorship, and of its relationship with public space.

Kinnari Saraiya

Parliament’s Square, 2021

Parliament's Square pulls from the Parliament Square in London and converts it into a giant chess board with statues of Winston Churchill and Mahatma Gandhi as chess pieces, but are they kings or are they pawns? Parliament Square Park in London has a statue of Mahatma Gandhi right opposite the statue of Winston Churchill. The two shared an epic rivalry that sealed the fate of the British Empire. Both universally recognizable icons of the Empire. The game of chess was born out of the Indian game called Chaturanga before the 600s AD. Through constant invasions and conquests in an attempt to expand land control, the game of Chaturanga spread to the East and eventually to Europe as chess. The game embodies war and conquests in its play and in its history.

Kinnari Saraiya was born in Bombay, India in 1998 and has since moved to the UK as a first-generation immigrant. Her work addresses contemporary discourses of the imperial past from a post-colonial standpoint. Her grandfather has seen the final days of the British Raj to the early days of Indian independence and the post-colonial effects of it today. Exploring the idea of home as an emotional location, rather than a three-dimensional geographical location, she attends to the voices of displaced precolonial and postcolonial identities embedded in the architecture of spaces, movement of the body and objects of familial significance. She has exhibited in shows nationally and internationally, most notably, a solo show in the basement of the British Pavilion at the 58th Venice Biennale, alongside Cathy Wilkes in 2019.

Nataliya Ilchuk

750, 2021

750 is a video installation based on a miniDV archive shot in the Ukrainian city of Lviv during the celebration of 750 years since its founding. The video speaks of herd instinct, mass behavior and crowd control and is constructed as a multi-screen centered on the idea of surveillance cameras, movement tracking and facial recognition of people who are gathering in places of historical memory urged by a need for entertainment, wanting to be among strangers and following them with no particular goal. This is a project about loss of liberty in the times when people are treated as objects for machine learning: everyone is a target and everything is recorded. It questions the possibility of perception of other humans as mysterious and unpredictable beings without calculating their emotions algorithmically but following senses and intuition.

Nataliya Ilchuk was born in 1985 in Lviv, Ukraine. Studied in film schools in Warsaw and Kyiv and worked as a programmer for film festivals for a decade. Graduated from Le Fresnoy – Studio National des Arts Contemporains in France in 2020. ​​​​​​​Since 2006, independently directed many short films alongside experimental documentaries and video art of hybrid forms mixing different media (super8, 16mm, miniDV, 4k, 3D and 2D animation, rotoscopy, stop motion).

November 9 – 14
24/7 Dzherelo

Undertow

Mixed media installation by Aleksei Taruts, 2021

Splish splash. Sip. Dip. Hold your breath and plunge into the bathe of Πόντος Ἄξενος. Its undertow leads inland and further, delving into the Earth’s crust, drilling through the geological formations. How would this invisible flow shift the European currents?

The hose segments wound off in the exhibition space serve as a reservoir for a cursed geopolitical liquid: sea water collected from the strait of Kerch that washes against the Crimean peninsula. The resource is renewable as long as the piece is part of the exhibition complex. Historical events are ecological objects that appear in the framework of global industrialization processes – straits turned into military interfaces, rivers into autobahns, sea beds into transcontinental streaming platforms. Fossils are dead. Phantoms are gas. Have phantoms ever been more decorative?

Unlike a generic express delivery item that has an added phantasmal value that forces it to exist and to be “suggested” online – “Undertow” is aware that it feeds upon geopolitical nightmares. The European borders happened to be washed out by a flux, creating a leak in a thalassocratic pax. Would an inflated dragon scare the ephemeral forces of the past charged with an ever-growing blast of technological might?

Aleksei Taruts's practice includes performative and situational works along with mixed media installations. The key issue in the artist’s research is the problematization of the concept of “event” as a unit of symbolic exchange. The artist interprets the modes of presence and distance relative to the event, formed by the affects of the cultural industry of the era of late capitalism. The area of interests of Taruts also includes manifestations of the irrational, caused by technologies of immediate representation and dispersion of attention, as well as the type of memory produced by unstable connections.

Locations

The House of Cinema

The Kyiv House of Cinema was built in 1974. This four-storey building made of glass and concrete is an example of Soviet futurism. It was designed by the renowned architect Fedir Borovyk who is primarily famous as the master planner of Slavutych, the town built after the Chernobyl disaster.

The facade of the House of Cinema is decorated with concrete reliefs created by Inna Kolomiiets and Hryhoriy Khusid. They depict several film cameras next to the scenes of a rocket launch, construction of the Dnipro Hydroelectric Station, military action, and images of flowering plants. It has been suggested that this facade, intentionally or not, illustrates some of the milestones in the history of Ukrainian cinema – from Dzyga Vertov’s Man with a Movie Camera and the 1920s films about the building of socialism to the science fiction and Kyivnaukfilm movies of the 1960s.

The House of Cinema is owned by the National Filmmakers’ Union of Ukraine. It has three cinema halls of different sizes (from 50 to 670 places) and a large conference hall. The two-level foyer is decorated with ceramic designs by Liudmyla Meshkova, a fountain, and a bust of Oleksandr Dovzhenko. The House of Cinema frequently hosts film screenings, festivals, jazz and classical music concerts, discussion clubs and other events.

There is also a cult restaurant Babylon that has been working on the premises of the House of Cinema since 1977. Its interior design and atmosphere have hardly changed ever since. It used to be a traditional meeting place for Kyiv intelligentsia and filmmakers. It is believed that the restaurant was named after Ivan Mykolaichuk’s film Babylon XX.

The House of Cinema was the venue for the Kyiv biennial project The Kyiv International – ’68 NOW in 2018 and the discursive program of the third Kyiv biennial edition Black Cloud in 2019.

6 Saksahanskoho Str.
goo.gl/maps/QGpWWrjsHB9bK8v46

6 Saksahanskoho Str.
goo.gl/maps/QGpWWrjsHB9bK8v46

Dzherelo

Dzherelo art pavilion is an independent art space created by the curatorial group Wet Hole (Alina Kleytman, Nikita Kadan, Bohdana Kosmina). The pavilion located in Kyiv’s Shevchenkivskyi district aims at activating public discussion around the ecology of human existence in the city through its exhibition and discursive program embracing the widest audience 24/7. Dzherelo was created under the slogan “from a modernist water-pump of the ’90s to a contemporary art space,” where curators departed from the classic “white cube” towards the “glass cube” concept, which allows any citizen to face contemporary art at a convenient time in the urban landscape.

16 Bohdana Khmelnytskoho Str.
goo.gl/maps/PC24ZkjGgJqSh46G7

16 Bohdana Khmelnytskoho Str.
goo.gl/maps/PC24ZkjGgJqSh46G7

Otel’

An experimental space, founded in 2013 by Pavlo Derhachov and Yevhen Kostenko. It is located on Nyzhnoiurkivska Street on the territory of Kyiv Ribbon Factory – one of the largest enterprises in the capital, which was established in 1930, and in recent years has become the center of Kyiv's club life. At Otel', the first CXEMA party took place, later becoming a cult event for the Kyiv rave movement, and the club itself gained a reputation as an important underground community destination.

31 Nyzhnoiurkivska Str.
goo.gl/maps/jDnrzajtsdRHhfFh7

31 Nyzhnoiurkivska Str.
goo.gl/maps/jDnrzajtsdRHhfFh7

Kyiv Biennial

Kyiv Biennial is an international forum for art, knowledge, and politics that integrates exhibitions and discussion platforms. It adopts an interdisciplinary perspective at the intersection of the humanities, socially engaged art, and political activism in order to reflect on the crucial issues of the contemporary world. Kyiv Biennial is organized by the Visual Culture Research Center.

The first edition of Kyiv Biennial in 2015, The School of Kyiv, included six “schools” – conceptual platforms promoting the dialogue between Ukrainian and international artists, intellectuals, and the public. In the spring of 2016, The School of Kyiv expanded to Europe, and its departments were opened in various cultural capitals. The next edition, The Kyiv International – Kyiv Biennial 2017, explored the emancipatory potential of the idea of the political International. The second part of this event called The Kyiv International – ’68 NOW took place in May 2018, commemorating the 50th anniversary of May 1968. The third edition of Kyiv Biennial in 2019, Black Cloud, focused on the political and cultural role of modern information technologies as well as social transformations that have happened in Eastern Europe over the past three decades.

Kyiv Biennial works with the architectural context of the city by involving unique buildings of the Soviet modernism. Over the years, Kyiv Biennial’s exhibitions and public events have been held in such locations as the House of Clothes, the “UFO” building (Ukrainian Institute of Scientific and Technical Information), Zhytniy Market, the Kyiv Polytechnic Institute Scientific Library, the House of Cinema and others.

In 2019, Kyiv Biennial became a co-founder of the East Europe Biennial Alliance, which also includes Biennale Matter of Art Prague, Biennale Warszawa, OFF-Biennale Budapest, and Survival Kit Festival Riga.

2019

Black Cloud

2018

The Kyiv International – ’68 NOW

2017

The Kyiv International

2015

The School of Kyiv

Partners

Supported by

Contact

For further information please check our Facebook and Instagram accounts
or contact us via e-mail: info@kyivbiennial.org

Kyiv Biennial 2021 is curated by the East Europe Biennial Alliance
and organised by the Visual Culture Research Center

Team: Oleksandr Burlaka, Uliana Bychenkova, Vasyl Cherepanyn, Max Dvořák, František Fekete, Bartosz Frąckowiak, Veronika Janatkova, Olesya Kamyshnykova, Serge Klymko, Oleksandr Kovalenko, Yustyna Kravchuk, Inga Lāce, Leyla Masharipova, Marta Michalak, Egor Nemtsov, Anastasiia Perun, Max Robotov, Ihor Sokolov, Tereza Stejskalová, Eszter Szakács, Tetiana Tsybulnyk, Aleksandra Zaytseva

Graphic design concept and website: Wolfgang Schwärzler
Website and programming: Jonas Holfeld
Typefaces: Ekran and Forma, Kyiv Type Foundry








Українська

Київська бієнале 2021
16 жовтня – 14 листопада


На тлі турбулентної пандемії COVID-19, смертоносного відголосу війни з терором та дедалі більшого тиску неофеодального корпоративізму сучасних комунікаційних технологій наявні глобальні та регіональні геополітичні альянси зазнали значних перетворень. Колишні владні консенсуси та міжнародні договори розпалися, правий популізм та ведення війни стали звичними замінниками національної політики, а фортифікація кордонів та криміналізація міграції, підсилені пандемічними обмеженнями, сьогодні опинилися в самому центрі політичного мейнстриму. Остаточний крах гуманітарного мілітаризму знаменує сутінки неоліберальної епохи, а нова світова політична модель поступово набуває обрисів авторитарного капіталізму. Як сьогодні, в умовах посилення репресивних апаратів національних держав та росту ізоляціонізму й автократичних форм правління у всьому світі, можна створювати і реалізовувати нові міжнародні альянси?

Київська бієнале 2021 Союзники, курована Альянсом східноєвропейських бієнале, прагне дослідити різні історичні форми та сучасні приклади культурних і політичних союзів у Східній Європі та за її межами, а також їхню здатність створювати нові соціальні формати. Серія мистецьких проєктів та публічна програма бієнале присвячені, зокрема, сучасним умовам, політичним чинникам та інституціям, що сприяють створенню нових альянсів у ХХІ столітті. Переймаючись найнагальнішими проблемами сучасності, що зумовили нинішні військові конфлікти у Східній Європі та на Близькому Сході, Київська бієнале 2021 поєднує кураторські підходи партнерських інституцій з Праги, Варшави, Будапешту та Риги, щоб створити модель міжінституційного альянсу для багатосторонньої діяльності в регіоні у вигляді стійкої мережі співпраці та простору підтримки, яких сьогодні так не вистачає у політичному полі.

Концептуальні засади Київської бієнале 2021 Союзники стосуються феноменів (де)колоніалізму, авторитаризму та політики пам’яті в умовах постсоціалістичного капіталізму на сході Європи. Бієнале пропонує критичний погляд на поняття (напів)периферії та її традиційну геополітичну й культурну відмежованість від метрополій з перспективи транснаціональної історії Східної Європи. Цьогорічний форум також спрямований на картографування авторитарного ландшафту регіону шляхом вивчення його політичної генеалогії, сформованої екстенсивним видобутком природних ресурсів, новим колоніалізмом даних та капіталізмом стеження. Аналіз сучасних авторитарних тенденцій пов’язаний з дослідженням ідеологічно мотивованої політики пам’яті, що визначає історичний образ Східної Європи після падіння Берлінського муру, а також недавніх революційних трансформацій та військових конфліктів, що перевизначили пострадянський простір через тридцять років після розпаду СРСР.

Київська бієнале 2021 Союзники – це четвертий міжнародний форум мистецтва, знання і політики, що інтегрує виставки й дискусійні платформи, організований Центром візуальної культури. Як спільний кураторський проєкт Альянсу східноєвропейських бієнале, цьогорічний форум представить тематичне продовження та концептуальний розвиток міжінституційної співпраці між учасниками Альянсу – Бієнале Matter of Art у Празі, Бієнале Варшава, Київською бієнале, OFF-Бієнале в Будапешті та фестивалем Survival Kit у Ризі. Альянс східноєвропейських бієнале був створений у 2019 році, щоб запропонувати нові форми міжнародної солідарності, розширюючи суспільно-політичну уяву та альтернативні культурні підходи. Поєднуючи естетику та політику, Альянс вибудовує інший наратив східноєвропейського регіону й перевизначає існуючі способи співпраці культурних інституцій.

Програма

16 жовтня субота
17:30
Будинок кіно

Відкриття виставкових проєктів

Союзники

Куратори: Альянс східноєвропейських бієнале

Транспериферійний рух: Глобальна Східна Європа та Глобальний Південь

Куратори: Естер Сакач та Золтан Ґінеллі

Простір процвітання

Кураторки: Марта Чіллеро, Марсела Кальдас та Сеґолен Прюво
(European Alternatives та Studio Rizoma)
16 жовтня субота
18:00
Будинок кіно

Теорія непотоплюваності тостинґу та кобзарства, або Як вони хотіли нас втопити, але ми вислизнули з поля зору, пропливши по дну

Перформанс Квінсі та Йорґена Ґаріо

Цього року на Київській бієнале брати Квінсі та Йорґен Ґаріо розкажуть історію опору. Використовуючи музику й поезію, вони говоритимуть про виживання наперекір усьому. В їхньому перформансі «пост-» перетворюється із суто теоретичної концепції на послання солідарності. Брати Ґаріо осмислюють повстання рабів, трудові страйки та боротьбу за незалежність у Карибському регіоні й проводять аналогії з Україною та постсоціалізмом, звертаючись при цьому до музичних традицій каліпсо, соки, реґі, тамбу й гри на сталевих барабанах – жанрів, у яких політична позиція висловлюється через натяки й прихований гумор. Перформанс, породжений умовами постійного стеження, що зумовило потребу в закодованій мові чи навіть винайденні нових мов, набуде тривкої форми й стане аудіотвором, доступним відвідувачам бієнальної виставки. Робота братів Ґаріо – жест солідарності.

Квінсі та Йорґен Ґаріо родом із Кюрасао та Сен-Мартену, двох карибських островів, які довгий час були голландськими колоніями. Обоє братів – серед іншого – займаються поетичними перформансами й письменництвом, проводять майстер-класи. Йорґен також співак, автор пісень і музичний продюсер, а Квінсі – науковець; сфера його інтересів охоплює дослідження мистецтва, постколоніальні й гендерні студії. На додачу до індивідуальної мистецької роботи, брати постійно співпрацюють. Їхні спільні твори присвячено взаємодіям між критичною фабуляцією, деколоніальним пригадуванням і змішуванням жанрів. Спільні роботи братів Ґаріо виставлялися в Латвійському центрі сучасного мистецтва (2020, Рига/Кулдіга), Новому інституті (Het Nieuwe Instituut) (2016, Роттердам), на Міжнародній бієнале сучасного мистецтва в Гетеборзі (2019) та на виставці Salone del Mobile (2016, Мілан), у BAK (2018, Утрехт), галереї Nieuwe Vide (2019, Гарлем) та KVS (2017, Брюссель).

16 жовтня субота
19:00
Будинок кіно, синя зала

Розділена солідарність: політична мобілізація та візуальна суб’єктність у білоруському протестному русі 2020–2021 років

Лекція Альміри Усманової

У 2020 році білоруси пробудилися до політичного життя, і з політичного забуття повернулося два ключових слова ‒ революція та солідарність. Повставши проти авторитарного режиму, білоруський народ зробив величезний крок від інтерпасивності до спільної справи, від негативної колективності до відчуття істинної спільноти, від соціальної атомізації до нових практик солідарності та колективної дії заради спільної мети ‒ свободи й демократії. Білоруська революція ще не скінчилась, кризу не подолано, тривають репресії проти звичайних людей і громадянського суспільства, а авторитарний режим досі тримається за владу із безпрецедентним застосуванням фізичного й символічного насильства. Але досвід солідарності, що проявився і продовжує існувати в різних формах, вже створив умови для нового політичного майбутнього.

Альміра Усманова у своєму виступі розгляне два взаємопов’язаних питання: по-перше, як теоретичний аналіз самої концепції «солідарності» та її політичної історії у ХХ столітті може допомогти нам зрозуміти підґрунтя, особливості й форми солідарності серед білорусів у 2020 році; по-друге, яку роль грали візуально опосередковані прояви солідарності у публічному просторі для масового залучення білорусів у протестний рух. Друге питання особливо важливе, бо не лише включає аналіз того, чому візуальні образи можуть ставати каталізаторами соціальних змін, а й дає змогу побачити, як візуалізуються й комунікуються абстрактні концепції солідарності, відчуття спільноти та множинності. Більш того, це питання про те, чому політичні розколи завжди породжують особливі форми естетичного спротиву.

Лекція відбудеться російською мовою із синхронним перекладом на англійську

Альміра Усманова ‒ білоруська філософиня, культурна теоретикиня та гендерна дослідниця. Працює професоркою на факультеті соціальних наук та головою Лабораторії досліджень візуальної культури і сучасного мистецтва у Європейському гуманітарному університеті (Вільнюс, Литва). Її дослідницькі інтереси включають генеалогію і методологію візуальних студій, феміністичну філософію, радянську і постсоціалістичну візуальну культуру, мистецтво й політику. Вона є авторкою книги «Умберто Еко: парадокси інтерпретації» (2000) та упорядницею кількох збірних видань: «Антологія гендерної теорії» (спільно з Оленою Ґаповою, 2020), «Гендерні історії Східної Європи» (спільно з Оленою Ґаповою та Андреа Пето, 2002), «Бі-текстуальність і кінематограф» (2003), «Гендер і трансгресія у візуальних мистецтвах» (2007), «Візуальне (як) насильство» (2008), «Фемінізм і філософія» (спеціальний випуск журналу «Топос», 3/2010), «TechnoLogos: Соціальні ефекти біо- та інформаційних технологій» (спільно з Тетяною Щитцовою, «Топос», 3/2014), «E-Effect: Цифровий поворот у гуманітарних і соціальних науках» (спільно з Галиною Орловою, «Топос», 1-2/2017), «Час (для) Ролана Барта» (спільно з Веронікою Фурс, «Топос», 1-2/2019). Зараз працює над книгою «Плинна публічність».

17 жовтня неділя
15:00
Будинок кіно, синя зала

Глобальний соціалізм та деколонізація у Східній Європі – і перспектива сучасного мистецтва

Панельна дискусія за участі Лукаша Станека та Золтана Ґінеллі, модераторка Естер Сакач

Дискусія відбудеться в рамках виставки архівних матеріалів та сучасного мистецтва «Транспериферійний рух: Глобальна Східна Європа та Глобальний Південь» про історичні відносини та паралелі між глобальною периферією (Глобальний Південь) та напівпериферією (Східна Європа). На дискусії обговорять глибше центральну ідею виставки ‒ нові підходи в розумінні східноєвропейської історії ХХ століття. Через аналіз конкретних прикладів зосередяться на глобальних змінах часів Холодної війни, співпраці та альянсах між східноєвропейськими соціалістичними країнами та країнами Глобального Півдня, а також випадках, коли поняття деколонізації можна або не варто застосовувати в контексті Східної Європи. Дискусія також ставить питання про те, як і чому ці нові історичні дослідження та дискурси є актуальними у полі сучасного мистецтва.

Подія відбудеться англійською мовою із синхронним перекладом на українську

Лукаш Станек ‒ професор історії архітектури в Манчестерській школі архітектури Манчестерського університету (Велика Британія). Автор книги «Анрі Лефевр про простір: архітектура, урбаністика та виробництво теорії» (University of Minnesota Press, 2011) та «Архітектура в глобальному соціалізмі: Східна Європа, Західна Африка та Близький Схід у часи Холодної війни» (Princeton University Press, 2020). Наразі Станек вивчає африканізацію архітектури Гани в рамках програми Centring Africa в Канадському центрі архітектури. Крім Манчестера, Станек викладав у Федеральній вищій технічній школі Цюриха (ETH Zurich), Гарвардському університеті та Університеті Мічигану.

Золтан Ґінеллі ‒ незалежний дослідник та критичний географ, історик науки та глобальний історик. Його дослідження стосуються географії знання, світ-системного аналізу, історії географії, колоніалізму та расизму з акцентом на історичних відносинах між Східною Європою та Глобальним Півднем, або «третім світом». Золтан був учасником численних міжнародних наукових конференцій та викладав у різних університетах та коледжах включно з Milestone Institute, а також був гостьовим лектором в Університеті Манчестера та Рутґерському університеті. У 2015‒2019 роках брав участь у дослідницьких проєктах «1989 після 1989» та «Соціалізм стає глобальним» в Університеті Екстера. 2020 року як учасник програми EEGA в Лейпцизькому університеті досліджував колоніальну історію Угорщини зі світ-системної точки зору. Золтан наразі працює над двома книгами. Перша для Cambridge University Press разом з Джеймсом Марком про глобальну історію угорського відношення до колоніалізму та антиколоніалізму в ХХ столітті під назвою «Че в Будапешті: Угорщина між колоніальним та антиколоніальним світом». Друга базується на його докторському дослідженні глобальних історій «кількісної революції» в географії. Засновник спільноти Decolonizing Eastern Europe у соціальних мережах (Facebook, Twitter). За його роботою можна стежити на сайті zoltanginelli.com та на сторінці у Twitter.

Естер Сакач ‒ кураторка та дослідниця. Учасниця кураторського колективу громадської низової ініціативи OFF-Бієнале Будапешт та докторантка Амстердамського університету в рамках проєкту «IMAGINART ‒ уявляючи інституції по-іншому: мистецтво, політика та державна трансформація» Амстердамської школи культурного аналізу. Раніше вона працювала в tranzit.hu (Будапешт), де була співредакторкою міжнародного мистецького онлайн-журналу Mezosfera та книжок «УЯВА/ІДЕЯ: початок угорського концептуалізму ‒ Колекція Ласло Беке», 1971 (tranzit.hu та JRP | Ringier, 2014) і «ПВТ (Публічне ‒ Вуличне ‒ Тактичне): публічна мистецька практика Яноша Шуґара» (tranzit.hu, 2016), а також кураторкою спільного дослідницького проєкту «Кураторський словник». Була учасницею дослідницької групи проекту «…ВІДКРИТИЙ МУЗЕЙ…», ініційованого Музеєм етнографії Будапешта (2014‒2018). Разом з Наємом Могаєменом є співавторкою майбутньої антології «Солідарність треба захищати» (tranzit.hu, Van Abbemuseum, SALT, Tricontinental та Asia Culture Center). Її дослідження та практика стосуються низової організації в мистецтві, питань інтернаціоналізму, перетинів між Східною Європою та Глобальним Півднем, а також експозиційних форм дослідження.

17 жовтня неділя
17:00
Будинок кіно, синя зала

Мистецькі утопії та активістська естетика після 1989 року

Лекція Хулії Рамірес-Бланко

Після 1989 року Західна Європа пережила новий сплеск низових соціальних рухів. Упродовж 1990-х численні групи з різними світоглядами експериментували з можливими формами альянсів, що не передбачали уніфікації чи стирання відмінностей. Об’єднуючись у величезних транснаціональних протестах, вони представляли свої демонстрації як особливу форму спектаклю. Їхня ідея войовничого розмаїття виражалась через представлення множинності естетик, кожна з яких відповідала окремому колективу. Ця концепція зустрічі зрештою втілилась у метафорі карнавалу.

Вбачаючи в цьому засадничий момент західного активізму, лекторка розглядає естетичні форми так званого антиглобалізаційного руху та досліджує політичну роль його перформативних і символічних форм. Також вона прочитує це розмаїття творчих процесів крізь лінзу утопії. У своєму найпоширенішому розумінні утопія зазвичай позначає своєрідний перепочинок від потрясінь і ризиків політичної боротьби, винайдення суспільства, в якому немає потреби у конфронтації. Однак у цих соціальних рухах омріяний світ включається в саму боротьбу та стає зброєю в конфлікті. Таким чином, ми можемо говорити про «утопії повстання».

Лекція відбудеться англійською мовою із синхронним перекладом на українську

Хулія Рамірес-Бланко ‒ дослідниця та лекторка Барселонського університету. Як історикиня і критикиня мистецтва вона спеціалізується на відношеннях між мистецтвом, утопією та соціальними змінами. Вона є авторкою книг 15M. El tiempo de las plazas (2021) та Artistic Utopias of Revolt: Claremont Road, Reclaim the Streets, the City of Sol (2018). Також Хулія редагувала монографічний випуск журналу REGAC, присвячений «нетекстовим утопіям» (2018), та книгу Pequeño bestiario de monstruos políticos (2020). Вона була співкураторкою виставки The Grand Domestic Revolution про феміністичні утопії у Familistère в Ґізі (Франція) та регулярно співпрацює з Музеєм сучасного мистецтва MACBA, де керувала курсом «Утопічні дев’яності» та дослідницькою групою для роботи з колекцією. Хулію Рамірес-Бланко також запрошували лекторкою до низки академічних і публічних інституцій, зокрема у Принстонський університет, Колумбійський університет, Музей сучасного мистецтва Reina Sofía, Національний музей Прадо, Художній музей Сан-Паулу (MASP), Варбурґ-гауз. Вона є членкинею комітету Товариства дослідження утопій ‒ міжнародної міждисциплінарної мережі, присвяченої вивченню утопізму в різних його формах.

17 жовтня неділя
19:00
Будинок кіно, синя зала

Криза як форма: аналітична рамка

Лекція Пітера Осборна

Якою постає перед нами ситуація постсоціалістичного капіталізму в Україні з погляду сучасності як форми історичного часу?

Лекція відбудеться англійською мовою із синхронним перекладом на українську

Пітер Осборн – професор сучасної європейської філософії та директор Центру досліджень сучасної європейської філософії (CRMEP) Кінґстонського університету (Лондон). Співпрацював як запрошений професор з кафедрою філософії Університету Париж-VIII (2014, 2019), Королівським інститутом мистецтв у Стокгольмі (2015) та Школою мистецтв Єльського університету (2017). Має публікації в низці міжнародних журналів (включно з «Afterall», «Artforum», «Art History», «Cultural Studies», «New German Critique», «New Left Review», «October», «Telos», «Texte zur Kunst»); долучився до створення каталогів для 5-ї бієнале сучасного мистецтва «Маніфеста», галереї «Тейт модерн», Сіднейської бієнале, Центру мистецтв Вокера в Міннеаполісі, Офісу сучасного мистецтва Норвегії, Національного музею мистецтва, архітектури та дизайну в Осло, Центру мистецтв королеви Софії в Мадриді, ММК у Франкфурті та ін. Співкуратор національного представництва Норвегії на Венеційській бієнале 2011 року. З 1983 по 2016 рік був редактором британського журналу «Radical Philosophy». Автор книжок «Політика часу: сучасність і авангард» (1995; 2011), «Філософія в теорії культури» (2000), «Концептуальне мистецтво» (2002), «Маркс» (2004), «Де завгодно або ніде: філософія сучасного мистецтва» (2013), «Постконцептуальний стан» (2018) та ін. Наступна книжка Осборна, «Криза як форма», вийде у 2022 році.

20 жовтня середа
19:00
Будинок кіно, синя зала

Усім причетним. День перший

Кінопрограма Олексія Кучанського

«‎Усім причетним»‎ – формула, що описує колективні об’єднання людей, технологій та органічного життя, винайдені новими посткінематографічними жанрами рухомого зображення, які виникли у цифрову добу високорозвинених інформаційних технологій, нематеріальної праці та кліматичної кризи. Ця формула була спершу запропонована зачинателем кібернетики Норбертом Вінером та згодом перевизначена теоретикинею медіа та кіно Уте Голл. ‎Усім-причетність – радикальна альтернатива попереднім історичним формам рухомого зображення, більш відомим як «кінематограф». На відміну від них, фільми усім причетним відкривають та винаходять способи створювати художні роботи поза обмеженнями та кордонами класичної естетики: між етикою виробництва фільму та етикою художнього образу, об'єктом та його репрезентацією, людиною та іншими видами, технологіями та органікою, а також між автором та глядачем. «‎Причетні»‎ – це люди, машини, живі та неживі створіння, які беруть участь у виробництві, показі кіно та подальшому розповсюдженні його наслідків. У фокусі екологічно-орієнтованих підходів цей новий статус причетності може бути підставою мріяти про спільність, не орієнтовану на одноманіття, а базовану на ситуативних солідарностях, різноманітті, гнучких індивідуаціях, мерехтливих автономіях, гостинності та турботі. Врешті-решт, «‎причетне»‎ – це, простіше кажучи, усе; хоча й усяке усе причетне по різному.

Харун Фарокі

Паралель ІІ, ІІІ, 2014

«Паралель ІІ, Паралель ІІІ» – частини тетралогії фільмів-есеїв, створеної у 2012– 2014 роках. Простежуючи розвиток комп’ютерної анімації через відеоігри, Фарокі досліджує нову операційну сферу цифрового рухомого зображення, щоб проявити невидиму працю, вкладену в ці екранні цифрові світи.

Харун Фарокі (1944–2014) був німецьким документальним кінорежисером, одним із засновників кіно- та відеоесеїстики. Створив понад 90 експериментальних документальних фільмів, а також написав багато текстів про теорію й історію політичного кіно. Серед його найвідоміших фільмів – «Відеограми революції» (спільно з Андреєм Ужицею, 1992), «Вихід робітників із фабрики» (1995), «Ідентифікація й переслідування» (2003). Харун Фарокі викладав кінорежисуру в Каліфорнійському університеті в Берклі та Академії образотворчих мистецтв у Відні.

Geocinema

Творення Земель, 2021

Фільм «Творення Земель» досліджує тривалий мотив модерності про те, що майбутнім можна керувати. Ґрунтуючись на документальному дослідженні, фільм простежує сучасні спроби Китаю та Південно-Східної Азії прогнозувати майбутнє дедалі дивніших кліматів Землі водночас із посиленням контролю над землею. Тим часом збільшується прірва між суб’єктивним переживанням гнітючої непевності на землі та масовим збором даних, що дає змогу одержувати прибуток із цієї нестабільності. Фільм підхоплює ці теми та підважує ідею пізнання, відкриваючи натомість простори дезорієнтації всередині параноїдальної структури тотальності.

Geocinema (Солвейґ Чу Сюсс, Ася Баздирєва) – колектив, що досліджує можливості «планетарного» уявлення про кіно. Їхня практика присвячена розумінню та зондуванню Землі з позиції включеності в широко розосереджені процеси виробництва зображень та сенсів. Роботи колективу показували на міжнародних подіях, зокрема на персональній виставці Making of Earths (Kunsthall Trondheim, 2020), а також на групових виставках Critical Zones (Центр культури й медіа у Карлсруе, 2020–2021) та Re-thinking Collectivity (Триєннале Guangzhou Image, 2021). У 2020 році колектив номінували на премію Schering Stiftung за мистецьке дослідження, а у 2021-му – на приз Golden Key від Кассельського фестивалю документального кіно.

fantastic little splash

Озброєні та щасливі, 2019

Фільм «Озброєні та щасливі» досліджує спільні емоційні акценти у віртуальних практиках – від розпаковки товарів, трансляцій спортивних заходів та політичних подій до вправ зі зброєю – у спробі помітити, як неприйнятні раніше моделі поведінки стають частиною повсякденності. Робота є частиною проєкту «Озброєні та небезпечні», що об’єднує групу українських художниць і художників, які працюють на перетині сучасного мистецтва та експериментального кіно, досліджуючи тему мілітаризації суспільства, зокрема ставлення української молоді до насильства і зброї. Куратором проєкту є Микола Рідний.

fantastic little splash – це колектив, що складається з художниці/журналістки Лєри Мальченко та художника/режисера Олександра Ганца. У своїх роботах колектив поєднує мистецьку практику та дослідження медіа. Колектив створений у 2016 році. Проєкти fantastic little splash були представлені на The Wrong biennale, post.MoMA, Plokta TV, POCHEN Biennale, Construction festival VI x CYNETART, KISFF, Docudays UA та на інших платформах і подіях. Базується у Дніпрі, Україна.

Анна Енґельгардт

Змагальна інфраструктура, 2020

«Змагальна інфраструктура» – це розслідування просторової історії анексії Криму, в якому використано технологію deepfake як дослідницький метод. Аналізуючи Кримський міст – кристалізований артефакт російського колоніального насильства, що простягається крізь кіберпростір не менше, ніж через фізичний ландшафт, цей проєкт має на меті сконструювати новий образ логістичних інфраструктур як різновид гібридної війни.

Анна Енґельгардт – російська медіахудожниця і дослідниця, яка цікавиться (де)колоніальною політикою інфраструктур на пострадянському просторі. Серед її останніх проєктів – фільм «Машинні інфраструктури правди» (2021), що досліджує системи верифікації як кіберзброю (виставки HERVISIONS та Garage.Digital), а також «Змагальна інфраструктура» (2020) – розслідування про російський Кримський міст (фестиваль Ars Electronica, 67-й Міжнародний фестиваль короткометражного кіно в Обергаузені, Ванкуверський міжнародний кінофестиваль). Зараз вона працює над докторською дисертацією на тему російських воєнних дій у Лондонському університеті королеви Марії.

Оля Сосновская та a.z.h

F-слово, 2021

Відеоробота «F-слово» торкається теми протестів у Білорусі, політичної боротьби та державного насильства через дискурс фашизму. Фашизм і перемога над ним тривалий час були центральними пунктами сучасної державної ідеології Білорусі. З початку протестів після президентських виборів 2020 року держава та протестувальники звинувачують одне одного у фашизмі. У свою чергу, ці позиції критикуються академічною спільнотою за історичну неправду. Відео простежує цю символічну боротьбу та її політичні, соціальні, афективні й символічні наслідки. Робота є частиною проєкту «Озброєні та небезпечні», що об’єднує групу українських художниць і художників, які працюють на перетині сучасного мистецтва та експериментального кіно, досліджуючи тему мілітаризації суспільства, зокрема ставлення української молоді до насильства і зброї. Куратором проєкту є Микола Рідний.

Оля Сосновская – художниця, письменниця й організаторка. Працює з текстом, перформансом і візуальним мистецтвом, досліджуючи перетин понять святкового та політичного в постсоціалістичному контексті і не лише. Нині здобуває ступінь PhD на програмі PhD-in-Practice Академії образотворчих мистецтв у Відні. Учасниця робочої групи «Работай больше! Отдыхай больше!» та мистецько-дослідницької групи Problem Collective. Живе та працює у Відні й Мінську.

a.z.h. народилася в Білорусі 1984 року. Закінчила Білоруську академію мистецтв. Працює з відео. Основними темами роботи є вивчення амбівалентних тем у соціальному просторі.

22 жовтня п’ятниця
19:00
Будинок кіно, синя зала

Усім причетним. День другий

Кінопрограма Олексія Кучанського

«‎Усім причетним»‎ – формула, що описує колективні об’єднання людей, технологій та органічного життя, винайдені новими посткінематографічними жанрами рухомого зображення, які виникли у цифрову добу високорозвинених інформаційних технологій, нематеріальної праці та кліматичної кризи. Ця формула була спершу запропонована зачинателем кібернетики Норбертом Вінером та згодом перевизначена теоретикинею медіа та кіно Уте Голл. ‎Усім-причетність – радикальна альтернатива попереднім історичним формам рухомого зображення, більш відомим як «кінематограф». На відміну від них, фільми усім причетним відкривають та винаходять способи створювати художні роботи поза обмеженнями та кордонами класичної естетики: між етикою виробництва фільму та етикою художнього образу, об'єктом та його репрезентацією, людиною та іншими видами, технологіями та органікою, а також між автором та глядачем. «‎Причетні»‎ – це люди, машини, живі та неживі створіння, які беруть участь у виробництві, показі кіно та подальшому розповсюдженні його наслідків. У фокусі екологічно-орієнтованих підходів цей новий статус причетності може бути підставою мріяти про спільність, не орієнтовану на одноманіття, а базовану на ситуативних солідарностях, різноманітті, гнучких індивідуаціях, мерехтливих автономіях, гостинності та турботі. Врешті-решт, «‎причетне»‎ – це, простіше кажучи, усе; хоча й усяке усе причетне по різному.

ruїns collective

Об’єкт «К» групи «LL», 2019

Робота «Об’єкт K групи LL» має на меті сформувати альтернативний погляд на неземний об’єкт, що виявляє неповноту наших уявлень про природу. Об’єкт K – робоча назва метеориту Княгиня, що в червні 1866 року впав поряд з однойменним селом на Закарпатті. Метеорит потрапив до колекції Віденського природничого музею, привернув увагу Жюля Верна та Чарльза Дарвіна, вплинув на гіпотезу панспермії, а пізніше був названий «найбільшим метеоритом Європи».

ruїns collective – художній колектив у складі Тети Цибульник та Еліаса Парвулеско, що працює на межі сучасного мистецтва та кіно, фокусуючись на критиці антропоцентричного погляду і дослідженні суб’єктності природи. Тета вивчала соціологію в Києво-Могилянській академії та соціальну антропологію в Центрально-Європейському університеті (Будапешт). Працювала кураторкою кінопрограм, редакторкою і перекладачкою. Еліас вивчав інженерію, сучасне мистецтво та кінознавство. Працював журналістом, редактором, дослідником кіно. Номінант премії PinchukArtCentre Prize 2020. Роботи колективу брали участь в українських і міжнародних кінофестивалях та виставкових проєктах.

ruїns collective

зонґ, 2019

У фільмі «зонґ» показано заказник Замглай – одну з найбільших болотних систем України. Назва Замглай, імовірно, походить від давньокурдського слова zong, що означає «болото». Фільм розглядає феномен болота водночас із різних ракурсів: як виразник страху в культурі аграрних суспільств; як експлуатований ландшафт у модерно-індустріальну добу; як складну систему взаємозв’язків між сотнями видів у постгуманістичній перспективі; як поглинач вуглекислого газу, що змінює склад атмосфери та перспективи життя на планеті. Фільм створено спільно з кандидаткою біологічних наук Світланою Потоцькою.

ruїns collective – художній колектив у складі Тети Цибульник та Еліаса Парвулеско, що працює на межі сучасного мистецтва та кіно, фокусуючись на критиці антропоцентричного погляду і дослідженні суб’єктності природи. Тета вивчала соціологію в Києво-Могилянській академії та соціальну антропологію в Центрально-Європейському університеті (Будапешт). Працювала кураторкою кінопрограм, редакторкою і перекладачкою. Еліас вивчав інженерію, сучасне мистецтво та кінознавство. Працював журналістом, редактором, дослідником кіно. Номінант премії PinchukArtCentre Prize 2020. Роботи колективу брали участь в українських і міжнародних кінофестивалях та виставкових проєктах.

Анжела Андерсон

Три (або більше) екології: феміністична артикуляція еко-інтерсекційності. Частина І: «Щоб світ вижив, патріархат має померти», 2019

Ставлення людини до землі, води та «ресурсів» проявляється в тому, як вона виробляє товари, стосунки та спорідненості. У першій частині фільму «Три (або більше) екології: феміністична артикуляція еко-інтерсекційності» індустріально-технологічний характер деструктивної фрекінгової промисловості, що займається видобутком сланцевої нафти формації Баккен у резервації Форд-Бертольд «Три об’єднаних племені» (Північна Дакота), поєднується з голосами Джинвару – селища вільних жінок в автономному регіоні Роджава (Північна Сирія). Перша частина цього аудіовізуального дослідницького проєкту ставить під сумнів нестримне накопичення капіталу, що йде пліч-о-пліч із конкуренцією, нерівністю та експлуатацією – фундаментом патріархального суспільства, та приходить до однозначного висновку: щоб світ вижив, патріархат має померти.

Анжела Андерсон – художниця й дослідниця, яка працює на перетині філософії, екології, економіки, міграціології, феміністичної і квір-теорії. Її мистецька практика втілюється в багатоканальних відео- і звукових інсталяціях, скульптурних елементах та фотографії. Серед її нещодавніх робіт – «Hexenküche (відьма рідко з’являється в історії пролетаріату)», створена спільно з Аною Гоффнер екс-Првуловіч* (2021); «Три (або більше) екології: феміністична артикуляція еко-інтерсекційності. Частина І: “Щоб світ вижив, патріархат має померти”» (2019); «Катастрофа розкопок» (2013–2015) та «Рефрен» (2015), створені спільно з Анжелою Мелітопулос; «Море між тобою і мною» (2016) та інші. У 2020 році Академія образотворчих мистецтв у Відні нагородила її премією Катрін Піхлер.

Оксана Казьміна

Фантазувати круто, 2014

Фільм «Фантазувати круто» переглядає роль уяви в сексуальних практиках і пропонує сприймати секс як акт мистецької творчості й навчання, що приносить звільнення та долає патріархальні наративи й упередження. На думку авторки, якщо сексуальне задоволення сприймати та практикувати в такий спосіб, то воно може сформувати певний фізичний і ментальний простір, у якому постануть нові горизонти кохання, свободи і турботи.

Оксана Казьміна – українська документальна режисерка, медіахудожниця та перформерка. Закінчила факультет журналістики ЛНУ ім. І. Франка, факультет кінорежисури КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого та Пересувну академію перформативних мистецтв в Амстердамі. У 2016 році була гостьовою викладачкою кінорежисури у Весліанському університеті (США). Зараз викладає основи відеонарації у KAMA (Київ). З 2016 року Оксана Казьміна працює над своїм дебютним повнометражним фільмом «Underwater» – тривалим дослідженням щоденних практик взаємодії з патріархатом. В основу фільму покладено інший її проєкт «Закадрові історії. Повсякденна рутина, святкові ритуали та інші тілесні практики деяких непридатних груп українців. Некомпетентне і вільне польове дослідження» (Київ, 2014–2020). Ці два проєкти втілюють головні інтереси та практики Казьміної з 2014 року, вони перетинаються і горизонтально розвиваються, а між їхніми учасниками й учасницями виникають нові колаборації. Нещодавно Оксана випустила перший альбом її спільного з Василем Ткаченком музичного проєкту «Сервіз пропав».

Філіпа Сезар

Розкопаний ґрунт, 2014

Кіноесей «Розкопаний ґрунт» звертається до роботи ґвінейського агронома Амілкара Кабрала, який вивчав ерозію ґрунту в португальському регіоні Алентежу, крізь лінзу його політичної заангажованості як лідера Африканського визвольного руху 1950-х. Ця лінія переплітається з документацією експериментального майданчика для видобутку золота, яким нині завідує канадська компанія, розташована в тому ж португальському регіоні, що його колись вивчав Кабрал. У «Розкопаному ґрунті» закадровий голос досліджує простір, поверхню і текстури представлених зображень, пропонуючи минулі і майбутні визначення ґрунту як сховища пам’яті, експлуатації, кризи та скарбів.

Філіпа Сезар – берлінська художниця й режисерка, яка цікавиться фіктивними аспектами документалістики, проникними кордонами між кінематографом і його сприйняттям, а також політикою і поетикою рухомих зображень. У своїй практиці вона використовує медіа як спосіб розширювати контрнаративи спротиву та піддавати їх історизму. З 2011 року Сезар досліджує витоки кінематографа Ґвінеї-Бісау в контексті Африканського визвольного руху, вивчає його уявний вимір і пізнавальні можливості та перетворює це дослідження на колективний проєкт «Luta ca caba inda». Її роботи брали участь у численних кінофестивалях, зокрема в Обергаузені, Віла-ду-Конде, на «Розширеному форумі» Берлінале та Cinéma du Réel. Також їх показували в Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско, на Бієнале в Сан-Паулу, на восьмій «Маніфесті» (Картахена), у Будинку культур світу, Kunstwerke та NBK (Берлін), у галереях Же-де-пом і Khiasma (Париж), у Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка та Гарвардському музеї кіно (Бостон).

23 жовтня субота
17:00
Будинок кіно, синя зала

Вітри змін у Старій Європі: роздуми про цифрову європейську республіку ХХІ століття

Лекція Ульріке Ґеро

Від зашкарублого ЄС дедалі більше віє втомою, а тим часом на його периферії виникає нова Європа. У цьому просторі за межами ЄС віє рвучкий вітер глобальних змін. В Албанії, Сирії, Туреччині, Україні й Мелільї стрімко постають нові устрої. Такі місця не лише створюють нові європейські альянси, а й підривають наративи про центр Європи. Конференція про майбутнє Європи – перша масштабна партиципативна ініціатива ЄС, яка передбачає безпосередню взаємодію з жителями Європи. Саме цим шляхом і має йти ЄС: мета Європи – об’єднання людей, а не інтеграція держав. Зі свого боку, Київська бієнале, присвячена темі союзництва, розглядає взаємозв'язки між мешканцями європейського Сходу. Бієнале також аналізує роль сучасних технологій, культури й мистецтва у формуванні політичних систем і суспільного ладу. Для постпандемійної Європи це питання безумовно є надважливим. Ми повинні пересвідчитися, що сучасні технології вписуються в європейську соціальну теорію, а не підточують її. Найдавніша, найблагородніша й найбільш всеосяжна концепція європейської соціальної теорії – концепція республіки. Уявити собі цифрову європейську республіку – ось завдання ХХІ століття, до якого залучені й українці.

Лекція відбудеться англійською мовою

Ульріке Ґеро – професорка Інституту політичних наук і соціології, завідувачка кафедри європейської політики при Центрі Ернста Роберта Курціуса (CERC) у Боннському університеті. Засновниця «Лабораторії європейської демократії» в Берліні. В минулому очолювала кафедру європейської політики й досліджень демократії в Дунайському університеті (Кремс, Австрія). Працювала в різних європейських аналітичних центрах, викладала в численних університетах (у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Вашингтоні й Берліні). У 2019 році отримала відзнаку імені Пауля Вацлавика й Зальцбурзьку премію за дослідження, присвячені майбутньому. У 2020 році у видавництві «Molden» вийшла остання на сьогодні книжка Ґеро «Ніщо не залишиться таким, яким було?».

28 жовтня четвер
17:00
Онлайн

Епоха тривог: можливі шляхи до нової політичної уяви

Лекція Мадіни Тлостанової

В умовах зростання нерівності, появи нових форм дегуманізації й знецінення людських життів більшість живих істот на нашій планеті відчувають сьогодні всеосяжне почуття тривоги. Тривога – екзистенційний стан, який парадоксальним чином об’єднує найбільш і найменш привілейованих; нею позначено не лише життя мігрантів і біженців, колишніх мешканців «другого світу», покинутих у порожнечі, але й численних істот, людських і не тільки, чиє життя руйнується під впливом кліматичних змін і, загальніше кажучи, того, що короткозоро називають антропоценом. Лейтмотив тривоги – це всепроникне хронофобне відчуття того, що майбутнє нищиться; це буквально «звихнута» темпоральність. Але в тривоги є не лише негативна сторона: вона також здатна відкрити нам нові перспективи й, найголовніше, стимулювати розвиток нової політичної уяви, яка уможливила б відновлення майбутнього. Швидше за все, ця нова політична уява й суб’єктність не спиратиметься на змертвілі міжнародні організації й застарілі інституції та режими на зразок національної держави чи демократії. Але їй під силу породити регіональним і навіть локальним спільнотам, націленим на виживання, зміни й ре-екзистенцію; вони могли б вступити у складні взаємовідносини й сформувати міцні коаліції, базовані на відмінностях, а не однаковості. Такі коаліції могли б засновуватися на забутих і знищених культурних, історичних, релігійних, мовних, космологічних, космотехнічних, геополітичних і корпополітичних зв’язках, які не обов’язково збігаються з унормованими модерними/колоніальними ідеологічними бінарностями й кордонами. Це не означає повернення до сконструйованої архаїчної традиції; радше, ідеться про дослідження того, як могли б розвиватися союзницькі стосунки й відносини співпраці, які модерність відкинула й оголосила небажаними, чим прирекла низку націй на існування в постійному напівпериферійному модусі наздоганяння інших. Перед тим, як нова політична уява й нова суб’єктність стануть колективним проєктом, на них чекає критична робота з пам’яттю, необхідна для того, щоб відновити майбутнє. Східна Європа – безперечно один із найбільш перспективних і цікавих у цьому сенсі регіонів.

Лекція відбудеться англійською мовою

Мадіна Тлостанова – деколоніальна мислителька й письменниця, професорка Лінчепінзького університету (Швеція), яка спеціалізується на питаннях постколоніального фемінізму. Тлостанову в основному цікавлять деколоніальна думка, особливо її естетичні, екзистенційні й епістемічні аспекти, фемінізми Глобального Півдня, постсоціалістичний людський стан, художня література й мистецтво. Серед її останніх робіт – книжки «Що означає “пострадянський”»? «Деколоніальне мистецтво на руїнах Радянської імперії» (Duke University Press, 2018) та «Про необхідність нової політичної уяви» (у співавторстві з Тоні Фраєм, Routledge, 2020).

29 жовтня п’ятниця
19:00
Будинок кіно, синя зала

Примітки до альтерглобалістської історії мистецтва

Розмова Аґати Якубовської та Маґдалени Радомської

У своїй останній незавершеній книзі («Глобальний підхід до мистецтва Центрально-Східної Європи», буде видана Асоціацією культури та теорії ім. Іґора Цабеля у 2021 році) Пьотр Пьотровський запропонував переорієнтувати аналітичну парадигму в напрямку альтерглобалізму. Це, на думку дослідника, призведе до виникнення того, що він назвав альтерглобалістською історією мистецтва. В основі проєкту альтерглобалістської історії мистецтва – спроба визначити, у якому взаємозв’язку перебувають світова історія мистецтва й постколоніальні студії, а також – яким чином постколоніальні студії впливають на східноєвропейські художні периферії.

У своєму виступі ми поговоримо про два можливі підходи до критичного розгляду й практичного втілення альтерглобалістської історії мистецтва. Маґдалена Радомська зосередиться на напружених стосунках альтерглобалістської історії мистецтва з марксизмом і відтак розгляне питання про можливий вихід за рамки постколоніальних студій – як з перспективи Пьотровського, так і з марксистської перспективи. Аґата Якубовська розповість про те, як можна переосмислити феміністичне мистецтво Східної Європи в глобальному контексті, якщо підважити панівну концептуальну структуру.

Подія організована у співпраці з Асоціацією культури та теорії ім. Іґора Цабеля

Подія відбудеться англійською мовою

Аґата Якубовська закінчила Університет імені Адама Міцкевича (Познань, Польща) й багато років працювала там. З липня 2021 року співпрацює з Варшавським університетом і займається двома проєктами: «Історія жіночих виставок у глобальному вимірі» й «Розповідь про мистецтво й фемінізм: Східна Європа й Латинська Америка» (співавторка проєкту – Андреа Джунта). Авторка книжок «На полях дзеркала: жіноче тіло у творах польських художниць» (видано польською, 2004) та «Множинний портрет творчості Аліни Шапочніков» (видано польською, 2008); редакторка видань «Аліна Шапочніков. Незручні предмети» (2011) та «Зофія Кулік: Методологія, моя любов» (2019); співредакторка (разом з Кеті Діпвелл) книжки «Жіночі мистецькі простори у Європі під час довгих сімдесятих» (2018). Завершує роботу над книжкою «Мистецтво й емансипація жінок у соціалістичній Європі. Життя й творчість Марії Пінінської-Береш».

Маґдалена Радомська – постмарксистка, історикиня мистецтва й дослідниця філософії історії, доцентка Університету Адама Міцкевича (Познань, Польща). Має докторський ступінь з історії мистецтва. Стипендіатка Інституту мистецтв Кортоулда (Лондон), Угорської академії наук (Будапешт) і Університету імені Лоранда Етвеша (Будапешт). Організувала й викладала курс «Практика письма в гуманітарних науках після завершення ери комунізму» (Центральноєвропейський університет у Будапешті, 2009). У 2013 році опублікувала книжку «Політика угорських неоавангардистських рухів (1966–80)». Наразі займається науковими дослідженнями й готує до публікації книжку «Посткомуністичне мистецтво в посткомуністичній Європі й критика капіталізму в мистецтві». Працює над своїм другим PhD-проєктом – монографією про постмарксизм. Входить до польської та угорської Міжнародної асоціації мистецтвознавців; є редакторкою журналу «Час культури» («Czas Kultury»). Засновниця й керівниця Центру досліджень мистецтва Східної та Центральної Європи імені Пьотра Пьотровського.

30 жовтня субота
18:00
Otel'

Концерт: Decolonize Your Mind Society, Kurws, Le Cru, Dolgiy & Sidorkin

Союзники ‒ Київська бієнале 2021 представляє концерт фрі-джазу, аванґарду та імпровізаційної музики ‒ напрямку, що отримав розвиток у музичному підпіллі країн колишнього Східного блоку. Цей експериментальний підхід був покликаний порвати з музичними конвенціями тональності, темпу, гармонії і деконструювати архітектуру сучасної американської та європейської музики. Комбінація жанрів, з якими працюють запрошені гурти, направлена проти жанру як такого ‒ їхні композиції утворюють полігональний ритуал, що стає звуковим вираженням нередукованої складності сучасного світоустрою.

Будапештський колектив Decolonize Your Mind Society виник завдяки Балінту Сабо, музиканту, знаному також з сольного проєкту Gosheven. Для Сабо, який співпрацював з лейблом Ніколаса Джаара Other People і лейблом Opal Tapes, заснування гурту стало органічним продовженням його творчих інтересів і діяльності. В основі Decolonize Your Mind Society – традиційна неєвропейська музика, нетемперовані строї, психоделічні перформанси-ритуали й легендарна музика Джона Гессела з альбому Fourth World. Абсолютно унікальне звучання, притаманне групі, пояснюється тим, що музиканти використовують особливі інструменти, серед яких глісотар (духовий інструмент) і налаштована в чистому строї гітара зі зміненими ладами – не кажучи вже про переналаштовуваний аналоговий синтезатор, який ще дужче розширює межі їхнього неймовірного музичного світу. Decolonize Your Mind Society витають в загадковому й нікому не належному просторі між мікротональним психоделічним роком, аванґардом, джазом та експериментальною музикою. Виконання музики в чистому строї вимагає нових підходів та нових інструментів; з цього погляду, дебютний альбом групи Anabatic Prism є надзвичайним досягненням. Anabatic Prism – похвала життю, оприявнена через радість спільної творчості; фантастично яскраві мелодії альбому покликані нагадати слухачам, що в цьому чудесному магічному всесвіті завжди можна знайти позитивну сторону.

Учасники гурту: Арон Портелекі – барабани, вокал; Ерно Хок – контрабас, вокал; Мате Пожар – синтезатор, піаніно «una corda», вокал; Даніель Вазі – глісонні інсрументи, вокал; Ґерґу Ковач – саксофон, вокал; Балінт Сабо – налаштована в чистому строї гітара, вокал.

Діяльність Kurws – своєрідний відкритий майстер-клас, де імпровізації сусідять із композиціями. За допомогою повторень, рекомбінування, варіацій і контрастів музичний колектив грає з пам’яттю й очікуваннями. Виконавські стилі, мотиви й рифи, які ми вже неодноразово чули раніше: пост-панк, краут-рок, «рок в опозиції», фанк, ноу-вейв, – представлені в абсолютно інших контекстах; відокремлені від свого початкового антуражу, вони використовуються в цілком новий спосіб, зазнають деконструкції й такого собі дистилювання. Цієї осені у групи вийде четвертий альбом під назвою Powięź. Учасники Kurws грають разом вже більше десяти років поспіль. Гурт дав триста концертів у різних країнах Європи та за її межами. Під час одного з останніх турів музиканти подолали 11 тисяч кілометрів у мікроавтобусі: вирушивши з Санкт-Петербурга, вони проїхали через Сибір і зрештою дісталися до сонячного узбережжя Владивостока. Мабуть, вони перша польська група, яка зважилася на таку пригоду.

Учасники гурту: Давид Барґенда – барабани; Губерт Косткевич – гітара; Якуб Майхжак – бас.

6 листопада субота
17:00
Будинок кіно, синя зала

До питання про меморіальне виробництво в Югославії періоду соціалізму

Розмова Беті Жеровц та Сані Хорватінчіч

Протягом принаймні останнього десятиліття увагу дослідників та широкої громадськості привертають монументи, що будувалися у колишній соціалістичній Югославії для вшанування подій, пов’язаних із Другою світовою війною. Цей інтерес проявляється на різних рівнях ‒ від осіб, які «полюють» на забуті та занедбані руїни, місцевих та міжнародних художників, зосереджених у своїй роботі на темах пам’яті та політики, до оглядових виставок в елітних інституціях на кшталт МоМА. Втім, у контексті, з якого він походить, цей великий масив публічного мистецтва потрапив у пастку, з одного боку, політичної реструктурації, руйнування спадщини та історичного ревізіонізму, а з іншого ‒ нестачі систематичного дослідження та ґрунтовного аналізу, що помістив би різні аспекти, важливі для його розуміння, у специфічні контексти їхнього виникнення.

Під час розмови ми представимо питання, підходи та погляди, які охоплює наше видання про югославське меморіальне виробництво. Які монументальні практики та традиції передували розвитку публічного комеморативного мистецтва у період соціалізму? Хто замовляв ці пам’ятники, і як впливала югославська політика культури та пам’яті на їхнє виробництво? Ким були їхні автори і якими є формальні й типологічні характеристики цих меморіальних структур? Яким є їхнє порівняльне відношення до меморіального виробництва в Європі? Яким чином практики комеморації обмежували та спрямовували їхнє соціальне використання? Які виклики постають у зв’язку з популярною експлуатацією образів цієї спадщини? Характеристики та особливості цього виробництва будуть розглядатися у зв’язку з югославською версією соціалізму.

Подія організована у співпраці з Асоціацією культури та теорії ім. Іґора Цабеля

Подія відбудеться англійською мовою

Саня Хорватінчіч ‒ постдокторантка Інституту історії мистецтва у Заґребі (Хорватія). Її дослідження зосереджені на виробництві пам’ятників, політиці спадщини та пам’яті, а також культурі комерації в соціалістичній Югославії. Вона брала участь у дослідницьких та виставкових проєктах, присвячених югославському повоєнному модернізму, гендерній та феміністичній історії мистецтва Східної Європи, історії мистецтва нових медіа і теорії скульптури та культурної спадщини. Була учасницею кураторської консультативної ради виставки «На шляху до бетонної утопії: югославська архітектура 1948‒1980» (МоМА, 2018). Наразі бере участь у дослідницькому проєкті «Glob_EXCHANGE: моделі та практики глобального культурного обміну та Рух неприєднання». З 2008 року координує міжнародний проєкт «Спадщина знизу | Дрежниця: Спогади та сліди 1941‒1945 років».

Беті Жеровц ‒ викладачка факультету мистецтв Університету Любляни. Її сфери досліджень ‒ візуальне мистецтво та система мистецтва з середини ХІХ століття і їхня роль у суспільстві. За останні десять років її дослідження були зосереджені переважно на феноменах куратора сучасного мистецтва та виставці сучасного мистецтва як медіумі. Інший напрям її досліджень ‒ словенське мистецтво кінця ХІХ ‒ початку ХХ століття у ширшому контексті Центральної Європи, а публічні монументи віднедавна стали її головним інтересом. Жеровц є співредакторкою каталогів виставок «Життя пам’ятників: Друга світова війна та публічні монументи у Словенії» (2018, Moderna galerija Ljubljana) та «На межі: візуальне мистецтво у Королівстві Югославія» (1929‒1941) (2019, Moderna galerija Ljubljana). Її остання книга «Коли позиції стають нормою: сучасний куратор та інституційне мистецтво» була опублікована у 2015 і була перевидана у 2018 році (Archive books Berlin, IZA series).

7 листопада неділя
17:00
Будинок кіно, синя зала

Простір процвітання: екофеміністичні наративи для Європи і не тільки

Презентація Марти Чіллеро, Берал Мадри, Катажини Герц та Маґдалени Сємашко

«Простір процвітання» ‒ це нова феміністична платформа, що об’єднує молодих художниць з усього світу, які створюють екологічні й постколоніальні наративи для Європи і не тільки. В рамках цієї публічної події учасниці «Простору процвітання» представлять новостворену платформу та обговорять найактуальніші феміністичні виклики на міжнародній арт-сцені. На події також буде представлено мистецький проєкт Катажини Герц і Маґдалени Сємашко (художниць із «Простору процвітання» та колективу Kultura Kresu) під назвою «Гібриди і люди / Вовчиця». У цьому проєкті колектив Kultura Kresu прагне виявити ланцюжки розмноження, гендеру та раси ‒ що стає важливим не лише для людей, як нагадують нам екофеміністичні теоретики_ні, але й для тварин та елементів нашого довкілля. Хто має право жити й розмножуватися та чому? Ми звертаємося до дискурсів сучасного енвайронменталізму, а також запитуємо, що означають турбота, захист і спільне користування у постгуманістичну добу. У відкритій дискусії з аудиторією учасниці події порушать питання щодо можливості співіснування, нелюдської суб’єктності та міжвидової етики, постнаукової позиції у зв’язці людини з природою, а також джерел страху і контролю, стабільності, узгодженості та відповідальності.

«Простір процвітання» співфінансується програмою Європейського Союзу «Креативна Європа»

Подія відбудеться англійською мовою

Марта Чіллеро відповідає за комунікації та кураторську роботу у проєктах організацій «Європейські альтернативи» та Studio Rizoma. Вона вивчала медіа, журналістику й комунікації (Мадрид, Стамбул і Чикаго) та здобула ступінь магістерки гендерних студій (Рим). Авторка дослідницьких звітів про гендерне насильство у середземноморських країнах. Членкиня правління та проєктна менеджерка в організації Chayn Italia ‒ відзначеній нагородами технологічній платформі, що базується в Італії, Пакистані, Індії та Великій Британії.

Берал Мадра ‒ арт-критикиня, кураторка та членкиня правління платформи «Простір процвітання». Народилася 1942 року в Стамбулі. У 1967-му закінчила факультет археології Стамбульського університету. Працює критикинею з 1980 року. У 1999-му почала публікуватися в газеті Radikal. З 1984 року керує Центром сучасного мистецтва BM.

Катажина Герц народилася в Лозді (Польща). Закінчила Університет мистецтв у Познані (бакалаврат з інтермедіа), «Штедельшуле» у Франкфурті-на-Майні (експериментальний кіноклас Дуґласа Ґордона), Німецьку академію кіно й телебачення у Берліні (кінорежисура, 2021) та Варшавський університет (магістратуру з філософії та соціальних наук). У певний момент переїхала з Берліна до Бяловежі ‒ села, оточеного лісом на сході Польщі, неподалік від білоруського кордону. Повністю занурившись у місцеві екології, вона розвивала власну практику як художниця/режисерка. У 2019 році заснувала студійний колектив Kultura Kresu («Культура прикордонного краю»), що має на меті виробляти і підтримувати розвиток нових спекулятивних вигадок і спекулятивного реалізму в мистецтві та інших сферах із фокусом на країнах Центральної і Східної Європи. Герц працює з кіно, звуком, запахом та сайт-специфічними, хореографічними інсталяціями, що досліджують питання часу, місця й ідентичності, рефлексуючи над континуумом людського існування інноваційною мистецькою мовою. Її дослідження балансують між поетичним і політичним, а також між сьогоденням і голосами минулого.

Маґдалена Сємашко ‒ дослідниця, активістка та соціальна просвітниця. Біологиня й антропологиня, випускниця Варшавського університету, вона поєднує перспективи екології та соціальних і гуманітарних наук, досліджуючи екологічний конфлікт і соціальні зміни. Сємашко ‒ соціально ангажована активістка, яка працює зі спільнотами, використовуючи різні інструменти ‒ від дослідження через дію до практик утілеснення, хореографії, роботи з тілом і рухом та наративу. У межах своїх етнографічних досліджень розвивала різні методи мистецького дослідження, зокрема соціальні мапи та хореографії, інтервенції зі спільного проживання та міжвидові близькості. Сємашко здобувала досвід, втілюючи проєкти у різних міських, сільських і лісових середовищах у Польщі, Копенгагені, Індонезії, Каталонії і Танзанії, наприклад, у Центрі міжнародних досліджень лісового господарства та в Ботанічному саду Варшавського університету. Нині живе в сільській місцевості у східному регіоні Польщі (Підляшшя), посеред Бяловезької пущі, де проводить етнографічні дослідження, пов’язані з конфліктом навколо вирубки лісу.

8 листопада понеділок
19:00
Онлайн

Про перехоплення сучасної культури постсоціалістичними урядами

Лекція Кеті Чухров

Вважається, що постсоціалістичні авторитарні режими всіляко перешкоджають публічній репрезентації сучасних культурних практик ‒ забороняють виставки, переслідують художників, контролюють музейні та освітні програми, не допускають прокат фільмів та публікацію літературних творів. У такий спосіб вони начебто постають прибічниками традиційних цінностей. Утім, дедалі частіше доводиться переконуватися, що насправді все складніше. Метою вторгнення урядів у сучасні експериментальні практики аж ніяк не є запровадження традиційних цінностей. Численні представники владних еліт не мають жодного уявлення про традиції, чи то в культурному, чи соціально-історичному контексті. Технологією поводження з сучасністю є не відмова від неї на користь традиційних цінностей, а навпаки ‒ присвоєння права називатися сучасним; однак з правом «суверена» вигадувати для неї саме те наповнення, яке відповідає бекґраунду та політичним інтересам відповідної владної еліти. Саме таким чином в останні десятиліття будувалася російська культурна політика. У лекції будуть розглянуті три етапи апропріації сучасної культури пострадянськими урядами з урахуванням політекономічних наслідків.

Лекція відбудеться російською мовою

Кеті Чухров ‒ кандидатка філософських наук, доцентка Школи філософії та культурології Вищої школи економіки (Москва). У 2012-2017 роках була головою відділу теорії та досліджень в Національному центрі сучасного мистецтва (Москва). У 2017-2019 була стипендіаткою Програми ім. Марії Склодовської-Кюрі у Британії. Її остання книжка «Практикуючи добро: бажання й нудьга у радянському соціалізмі» присвячена впливу соціалістичної політекономії на епістеми історичного соціалізму. Серед інших її книг: «Бути й виконувати: проект театру у філософській критиці мистецтва» («Европейский Ун-т», 2011), «Pound & £» («Логос», 1999) та збірка п’єс «Просто люди» (2010). Її наукові інтереси та публікації стосуються філософії перформативності, радянської марксистської філософії та комуністичних епістемологій, а також мистецтва як інституту глобальної сучасності.

9 листопада вівторок
19:00
«Джерело»

Відкриття «Undertow»

Інсталяція, змішані медіа Алєксєя Таруца, 2021
10 листопада середа
19:00
Будинок кіно, синя зала

Мрії про братерство

Презентація дискусійної платформи за участі Асі Баздирєвої, Івана Мельничука, Лади Наконечної, Рамони Шахт, Уляни Биченкової, Юлії Костерєвої

У радянській програмі міст-побратимів існувало розрізнення між «братерством» і «спорідненістю». Братання було можливим лише з містами соціалістичних республік. Мережа міст-побратимів включала в себе також нижчі за статусом споріднені міста. Прозір між «братерством» і «спорідненням» підсилював гармонійний образ побратимських відносин. Програма міст-побратимів органічно вписувалася в міф про «велику родину» братніх народів, який підживлював формальну подібність між цими містами. Після розпаду СРСР усі «споріднені» міста стали «братніми». У змінених реаліях була втрачена вибірковість братання, а з нею і близькість між містами-побратимами. Кількість братніх міст Києва зросла від трьох до декількох десятків, а поріднення між ними набуло характеру абстрактного подвоєння. Його культурна компонента перетворилася на рутину, яка урізноманітнює день чиновника муніципалітету. Звідки і куди це побратимство прямує в цьому архаїчному церемоніалі, важко зрозуміти. Чи може діалог між низовими ініціативами та самоорганізованими інституціями віднайти нові «спільні місця» в межах інфраструктури міст-побратимів? На це та інші питання шукає відповіді дискусійна платформа «Мрії про братерство».

Дискусійна платформа «Мрії про братерство» ініційована Метод Фондом. Партнерами проєкту є Відкритий Простір (Київ), місто Лейпциг, Бюро культурних перекладів (Лейпциг), Leipzig International Art Programme, Київська бієнале. Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду (Київ) та Фонду «Пам’яті, відповідальності та майбутнього» (Берлін) – програма «Культура для змін»; за підтримки Ґете-Інституту в Україні, Державного управління земства Саксонії та міста Лейпциг – до 60-ї річниці поріднення Києва та Лейпцига.

Подія відбудеться українською мовою

Ася Баздирєва ‒ мистецтвознавиця, дослідниця й співавторка дослідницької практики Geocinema. Живе і працює в Києві. Була авторкою у виданні ART UKRAINE та редакторкою самвидаву IZIN фонду ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив. Вивчала аналітичну хімію в Національному Університеті ім. Тараса Шевченка в Києві, а потім стала стипендіаткою програми Fulbright у Міському університеті Нью-Йорка. Також була учасницею програми Digital Earth та брала участь у берлінському фестивалі Transmediale. Займається дослідженням ідеологій, що визначають просторову організацію й екологію громадських просторів, а також історій модерністських утопій та знаходженням маргінальних зон, що підривають великі наративи.

Іван Мельничук ‒ архітектор та художник, куратор платформи «Мрії про братерство». Живе і працює в Києві. Співзаснував художню групу «Група предметів» (2007‒2010), а потім «Мельничук- Бурлака» (2013‒2016). Був у шортлисті премії Пінчук Арт Центру в 2013 та 2015 роках. Також брав участь у Берґенській Асамблеї Мистецтв (2014), груповій виставці сучасного українського мистецтва «Українські новини», Центр сучасного мистецтв Замок Уяздовський, Варшава (2014). У складі «Мельничук-Бурлака» відбувалися його виставки «Сіті-порн» (2011), «Острів» (2014) та «Краще, гірше, ще гірше» (2016) у Центрі візуальної культури (Київ). Із 2008 року працює з фотографією та відео, наповнює сторінку КІЕVHILTON. Участник кураторської групи Худрада (2009‒2010). Співзасновник Метод Фонду (2015). Засновник архітектурного бюро BOUllEEWOOD (2015). Працює з метаморфозами, які відбуваються з просторами, що опинилися в стані переходу від планової соціалістичної економіки до умов відкритого ринку та поглинання цих просторів капіталізмом, який для багатьох приніс необмежену свободу дії.

Лада Наконечна ‒ художниця, членкиня групи Р.Е.П. (2004‒дотепер), а також кураторського та активістського об’єднання Худрада (2009‒2010). Співредакторка присвяченого мистецтву, літературі та політиці інтернет-видання Prostory. У 2015 році Наконечна стала співзасновницею Метод Фонду. Відтоді співкурує його освітні та дослідницькі проєкти «Курс мистецтва» (разом із Катериною Бадяновою) та CreatingRuine.net. Роботи Наконечної ‒ часто виконані у формі інсталяцій із використанням рисунку, фотографії і тексту ‒ звертають увагу на принципи пізнання та виявляють зафіксовані аспекти візуальних і вербальних структур. Її нещодавнє дослідження та виставка «Дисципліноване бачення» (2021) засновані на художніх та архівних матеріалах методу соцреалізму та його інституційної освітньої системи. Роботи були показані на багатьох українських та міжнародних виставках, зокрема в Національному художньому музеї України (Київ, 2011, 2012, 2017, 2021), Музеї сучасного мистецтва у Варшаві (2015), Galerie für Zeitgenössische Kunst (Лейпциг, 2015), Palais Populaire (Берлін, 2018), Музеї сучасного мистецтва в Заґребі (2018). Лауреатка премії Казимира Малевича (2004).

Рамона Шахт ‒ візуальна художниця. Живе і працює в Лейпцигу. Навчалася в Художній академії в Халле (проф. Рудольф Шефер) (2015‒2016) та отримала свій диплом у Вищій школі графіки та поліграфічного дизайну в Лейпцигу (2020) у класі фотографії професора Гайді Шпекера. Співзасновниця художньої групи «Центр оптимістичного гірничодобувного дослідження» (2020). Отримала декілька винагород за свої художні дослідження: стипендія Каспара Давіда Фрідріха (2017‒2018), стипендія thinking time та Playground Art Prize (2020), стипендія у межах проєкту «Мрії про братерство» від УКФ (Україна), Фонду «Пам’яті, відповідальності та майбутнього» (Берлін) і Ґете-Інституту в Україні (2021), грант VG-Bildkunst (2021), а також стала переможницею програми CONNECT Leipzig Музею образотворчого мистецтва (MdbK) (2018). Її художня практика націлена на критичну апропріацію минулого для виправлення історико-культурних похибок, таких як одностороннє історіописання, недопредставленість в культурі та соціальна несправедливість. За допомогою фотографії вона транслює феміністичну оптику на рівні художнього дослідження та форм репрезентації.

Уляна Биченкова ‒ художниця, кураторка, дизайнерка та дослідниця. Живе і працює в Києві. Вивчала книжковий дизайн у Харківській державній академії дизайну та мистецтв (2011), а потім у Вищій академічній школі графічного дизайну в Москві (2014). Також навчалася в Московській школі фотографії та мультимедіа ім. Родченка та у Школі ангажованого мистецтва в Санкт-Петербурзі, очолюваної групою «Що робити?» (2017). Була учасницею та ініціаторкою низки художніх асоціацій та з 2017 року є членкинею київського дизайнерсько-дослідницького тріо U,N,A collective (разом із Нікою Кудіною та Альоною Соломадіною). Була співкураторкою виставкового проєкту дизайнерського дослідження «Знак. Українські товарні знаки 1960‒1980», Мала Галерея Мистецького Арсеналу, Київ, 2017 (у складі U,N,A collective), міжнародного феміністичного художнього проєкту «Печера золотої рози», арт-центр Closer, Київ, 2020 (разом із Анною Щербиною, Жанною Долговою та Валентиною Петровою) та «ВИСТАВКА- ЧИТАНКА», арт-простір Крила, Київ, 2020 (разом із Анною Щербиною). У своїй художній практиці Биченкова фокусується на докладанні позиції феміністичної ревізії до владної динаміки у міських просторах та професійних полях, відображенні прекарності та політизуванні ліні, а також виявленні інтересу до концептуалізації дитячої культури та казок. Методологічно працює з феміністичним художнім дослідженням, стратегічною уявою і тактичними втручаннями, які формалізуються за допомогою таких медіумів, як феміністичний самвидав, музичний перформанс, предмети кераміки, концептуальні поняття і т.д.

Юлія Костерєва ‒ художниця, кураторка, голова ГО Платформа міждисциплінарних практик Відкритий простір (2018‒дотепер). Живе і працює в Києві. Навчалася в Харківському художньо- промисловому інституті, відділення «Графіки» (1992‒1998), у Національній академії образотворчих мистецтв і архітектури, кафедра графіки, асистентура-стажування (1998‒2001). Брала участь у резиденціях Re–Directing: East, Варшава (2016), Центр сучасного мистецтв Замок Уяздовський, Варшава (2017), Flux Factory, Нью- Йорк (2018). Із 1999 співорганізаторка (разом із Юрієм Кручаком) художньої платформи Відкритий Простір (Open Place), що спрямована на розвиток творчого дослідження та активізацію зв’язків між художнім процесом і різними верствами сучасного суспільства. Платформа прагне розширити межі впливу мистецтва, залучити нові групи людей до творчого процесу через міждисциплінарні проєкти, а також встановити плідний діалог між суспільством і тими, хто створює мистецтво. Співорганізаторка освітніх резиденцій Арт Проспект Інтенсив (разом з CEC ArtsLink і Oberliht Association) (2019) та Наша Школа ХТЗ (2020), воркшопів «Локальне-Нове Глобальне», Мелітопольський Краєзнавчий музей (2015), «Міграція тіл і слів», Центр сучасного мистецтв Замок Уяздовський, Варшава (2017), «Між вразливими територіями і утопією», Притулок для безхатченків, Квінс, Нью-Йорк (2018), «Культура як метод для суспільних змін», Полтавський художній музей (разом із Kultura in Motion) (2018). Вона є кураторкою резидентної програми в Києві в межах обміну між резиденціями «Мрії про братерство» (2021).

12 листопада п’ятниця
19:00
Будинок кіно, синя зала

Праця і модерністи: реалістичне зображення роботи та сучасне мистецтво

Панельна дискусія за участі Їржи Скали, Сун Чу, Лесі Кульчинської, Ольги Єгорової (Цаплі), модерують Тереза Стейскалова та Віт Гавранек

Реалізм ХІХ століття починається із зображення праці; у ХХ столітті ця тема є ключовою для художників-соцреалістів, які творять під покровительством соціалістичної держави / держави загального добробуту чи протестують проти панівної ідеології. Художники-соцреалісти й фотографи, які працювали в жанрі соціальної документальної фотографії, звеличували трудівників і зображували їх як революційну силу, що рухає історію вперед. Трудове життя початку ХХІ століття є нестабільним і надзвичайно мінливим; нещодавно це додатково увиразнила пандемія COVID-19. Недивно, отже, що тема роботи знову посіла важливе місце у творчості сучасних художників. Багато з них зацікавилися реактуалізацією естетичних умовностей і формальних традицій реалізму. Навіть більше, чимало митців і мисткинь різними шляхами повертаються до принципово реалістичного зображення робітництва. Чи можна говорити про свідому взаємодію художників із реалістичними умовностями ХІХ і ХХ століть? Який вид праці, клас чи група перебувають в центрі уваги сучасного реалізму? Як сучасні митці осмислюють контраст між представниками середнього класу – відвідувачами арт-інституцій та людьми, зображеними у творах?

Подія відбудеться англійською мовою

Їржі (Їрка) Скала – художник. Підґрунтя його творчості – це традиції постконцептуального мистецтва й мистецтва участі, а також інтерес до тексту як виду медіа; публічних читань, специфіку яких визначає локація; фотографії та відео. У більшості своїх проєктів митець осмислює теми оплачуваної та неоплачуваної праці, відпочинку й вільного часу.

Тереза Стейскалова – кураторка й дослідниця, яка вивчає (пост)соціалістичну візуальну культуру з феміністичних і постколоніальних точок зору. Останнім часом її цікавлять фільми студентів з Глобального Півдня, зняті в Чехословаччині в 1948–1989 роках (зокрема ті, де йдеться про расизм в умовах державного соціалізму), і сучасні мистецькі практики, які розглядають невидиму (расизовану й гендеризовану) працю. Публікується в академічних і неакадемічних журналах (Artmargins Online, Journal of Visual Art Practice) та є (спів-)кураторкою проєктів і виставок (Бієнале Matter of Art Прага, 2020; Upon All of Us Equally, Бухарест, 2019; Biafra of Spirit, Національна галерея Праги, 2017). Читає лекції на факультеті кіно й телебачення Празької академії виконавських мистецтв.

Віт Гавранек працював куратором Національної галереї Праги та Празької міської галереї, а у 2002–2019 роках очолював організацію сучасного мистецтва tranzit.cz. Зараз є проректором Празької академії образотворчих мистецтв. Був куратором численних виставок, у тому числі 8-ї бієнале сучасного мистецтва «Маніфеста», Джакартської бієнале та Трієнале сучасного мистецтва U3 у Любляні. Гавранека цікавить повоєнне неоавангардне мистецтво 1950–1970-х років, концептуальне й неоконцептуальне мистецтво, а також зв’язок мистецтва й трансформації.

Ольга Єгорова (творчий псевдонім – Цапля) – художниця, режисерка, викладачка, яка в 1995 році разом з Наталею Першиною-Якиманською (творчий псевдонім – Глюкля) створила «Фабрику знайденого одягу» («Фабрика найденных одежд», ФНО). У 2003 році стала однією із засновниць групи «Что Делать». З 2013 року викладає у Школі залученого мистецтва. Одна з найважливіших тем її мистецтва – дослідження відносин між особистим і публічним («особисте як політичне»). Режисерка фільмів і вистав («learning play») групи «Что Делать»; у складі цього колективу бере участь у виставках, театральних фестивалях, кінофестивалях, конференціях тощо.

Сун Чу – художниця, народилася у В’єтнамі, живе і працює у Берліні та Лондоні. Закінчила Королівську академію мистецтв у Лондоні та Університет образотворчих мистецтв у Гамбурзі. У своїй творчості звертається до низки медіа; в основному працює з інсталяціями, звуком, рухомими зображеннями, скульптурою та фотографією. Використовує широкий діапазон понять і засобів, спираючись на журналістику, архівні дослідження й традиції концептуального мистецтва, і створює тонкі й багатопланові експозиції та покази. Її роботи розглядають наші уявлення про історію та аналізують транснаціональний рух людей та об’єктів через дослідження діаспор чи комерційне й гіперприскорене відтворення глобального капіталізму. Постійний мотив творчості Сун Чу – письмо як процес дослідження і як різновид медіа.

Леся Кульчинська (1984) – кураторка, арт-критикиня та дослідниця візуальної культури. Працює в Дослідницькій платформі Пінчук Арт Центру та в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Рильського НАН України, у відділі екранно-сценічних мистецтв та культурології. Викладає культурологію та авторський курс «Насильство образу» в Київській Академії Медіа Мистецтв. Раніше працювала кураторкою в Центрі візуальної культури та в незалежному мистецькому просторі Set.

13 листопада субота
17:00
Будинок кіно, синя зала

Костюми в нашій країні не підходять для тропічного клімату

Перформативна лекція Бартоша Фронцков’яка та Макса Цеґєльського

Ця перформативна лекція зіставляє два наративи, що базуються на дослідженнях, які Бієнале Варшава проводила в рамках тривалої мистецької та дослідницької програми, присвяченої відносинам між Центральною та Східною Європою і регіоном Близького Сходу та Північної Африки (БСПА).

Перший, заснований на етнографічних інтерв’ю, які у 2018 і 2019 роках проводила Інґа Гайдаровіч (у співпраці з професоркою Беатою Ковальською), ‒ це збірка історій палестинців та ліванців, котрі у 1970-80-х роках жили, навчалися і працювали у Польщі, а згодом з різних причин вирішили виїхати у Ліван. У їхніх розповідях спогади з часу польської політичної трансформації переплітаються з громадянською війною в Лівані. Ми чуємо їхні порівняння польського життя на початку 90-х із соціально-економічною реальністю Близького Сходу.

Другий наратив відображає вражаюче архівне дослідження, що проводилося у співпраці з відомим репортером Максом Цеґєльським. На основі візуальних матеріалів та статей з таких журналів як The Polish Review (1962‒1972), Polska, а також архівів Міхала Калецького та Польської школи розвитку, Міністерства закордонних справ, LOT, Orbis, Budimex, Polservice та інших міжнародних торгових компаній, ми розповідаємо про незвичайні соціальні ситуації, що відбувалися за лаштунками офіційної політики та торгівлі.

Перформери: Макс Цеґєльський та Бартош Фронцков’як
Сценарій: Макс Цеґєльський, Бартош Фронцков’як
Режисура: Бартош Фронцков’як
Дослідження в Ливані: Інґа Гайдаровіч, Беата Ковальська
Драматургія: Анна Ґалас-Косіл
Музика: Радослав Дуда
Колажі: Марта Іґнерська
Переклад англійською: Артур Запаловський

Подія відбудеться англійською мовою

Макс Цеґєльський ‒ письменник, куратор, дослідник, журналіст. Автор кількох книжок: «Масала» про подорожі Індією, а також «Сп’янілі від Бога» про суфізм у Пакистані. За опубліковану 2009 року книгу «Око світу: від Константинополя до Стамбула» отримав Нагороду ім. Беати Павлак. У 2011 році вийшла його книжка «Слідами Реховічів», а остання ‒ «Великий гравець: від Жемайтії до Вершини світу» опублікована у 2015. Автор та співкуратор проєкту «Глобальне процвітання» (Інститут мистецтв «Wyspa», Ґданськ, 2010), куратор Кочового університету Стамбула (2014), співкуратор виставок «Польсько-індійська крамниця/Принц Полонія» (Музей сучасного мистецтва Варшави, Clark House Initiative Mumbai, галерея «Trafo» у Щецині, 2017‒2018). Співзасновник колективу Masala Sound System, разом з яким став лауреатом премії «Антифашист року ‒ 2004». До 2016 року був співведучим шоу «Зала відльотів» на TVP Kultura, за що отримав нагороду «Grand Press» 2015 року. Викладає на факультеті вільних мистецтв Варшавського університету.

Бартош Фронцков’як ‒ куратор, режисер, дослідник культури. Заступник директора Бієнале Варшава. У 2014‒2017 роках був заступником директора Польського театру ім. Ієроніма Конєчки у Биґощі та куратором Міжнародного фестивалю нової драматургії. Випускник Коледжу міждисциплінарних індивідуальних досліджень з гуманітарних та соціальних наук Варшавського університету та міжуніверситетських досліджень в Академії «Artes Liberales». З 2010 року є програмним директором мистецької фундації НОВО, що сприяє розвитку перформативних та візуальних мистецтв і пропагує руйнування меж між мистецтвом та наукою, поєднуючи творчість та дослідження. Куратор серії перформативних лекцій, організованих у співпраці з фундацією «Bęc Zmiana» (2012). Режисер театральних постановок, серед яких: «Коморницька: уявна біографія» (2012), «Серед пустелі й хащів: за Сєнкевичем та іншими» В. Щавінської та Б. Фронцков’яка у Драматичному театрі у Валбжиху (2011), перформативна лекція «Мистецтво бути персонажем» (2012), «Африка» (2014) Аґнєшки Якім’як, «Кордони» (2016) Юлії Холевінської, «Робоче місце» (2017) Наталії Федорчук та документально-розслідувальна вистава «Сучасне рабство» (2018).

13 листопада субота
18:00
Будинок кіно, синя зала

Нові альянси в часи нових авторитаризмів

Панельна дискусія за участі Бартоша Фронцков’яка, Макса Цеґєльського, Інґи Гайдаровіч та Яссіна аль Хадж Салеха

У Східній Європі та на Близькому Сході ми спостерігаємо за становленням нових форм і методів авторитарного правління. Від боротьби з біженцями на європейських кордонах до спроб криміналізувати громадянське інакодумство, від злиття капіталу і держави до нового екстрактивізму ‒ держави разом із корпоративними монополіями застосовують проти спільнот нові форми насильства та пригноблення. У цих умовах нагальною стає потреба у створенні нових альянсів та коаліцій, а також підтримці мереж, що могли би протистояти авторитарним тенденціям та будувати альтернативний світ. Джерелом натхнення тут могли би стати давні відносини між Східною Європою та Близьким Сходом і Північною Африкою. Наша зустріч буде присвячена розмові про можливі відповіді на ці виклики.

Подія відбудеться англійською мовою

Макс Цеґєльський ‒ письменник, куратор, дослідник, журналіст. Автор кількох книжок: «Масала» про подорожі Індією, а також «Сп’янілі від Бога» про суфізм у Пакистані. За опубліковану 2009 року книгу «Око світу: від Константинополя до Стамбула» отримав Нагороду ім. Беати Павлак. У 2011 році вийшла його книжка «Слідами Реховічів», а остання ‒ «Великий гравець: від Жемайтії до Вершини світу» опублікована у 2015. Автор та співкуратор проєкту «Глобальне процвітання» (Інститут мистецтв «Wyspa», Ґданськ, 2010), куратор Кочового університету Стамбула (2014), співкуратор виставок «Польсько-індійська крамниця/Принц Полонія» (Музей сучасного мистецтва Варшави, Clark House Initiative Mumbai, галерея «Trafo» у Щецині, 2017‒2018). Співзасновник колективу Masala Sound System, разом з яким став лауреатом премії «Антифашист року ‒ 2004». До 2016 року був співведучим шоу «Зала відльотів» на TVP Kultura, за що отримав нагороду «Grand Press» 2015 року. Викладає на факультеті вільних мистецтв Варшавського університету.

Бартош Фронцков’як ‒ куратор, режисер, дослідник культури. Заступник директора Бієнале Варшава. У 2014‒2017 роках був заступником директора Польського театру ім. Ієроніма Конєчки у Биґощі та куратором Міжнародного фестивалю нової драматургії. Випускник Коледжу міждисциплінарних індивідуальних досліджень з гуманітарних та соціальних наук Варшавського університету та міжуніверситетських досліджень в Академії «Artes Liberales». З 2010 року є програмним директором мистецької фундації НОВО, що сприяє розвитку перформативних та візуальних мистецтв і пропагує руйнування меж між мистецтвом та наукою, поєднуючи творчість та дослідження. Куратор серії перформативних лекцій, організованих у співпраці з фундацією «Bęc Zmiana» (2012). Режисер театральних постановок, серед яких: «Коморницька: уявна біографія» (2012), «Серед пустелі й хащів: за Сєнкевичем та іншими» В. Щавінської та Б. Фронцков’яка у Драматичному театрі у Валбжиху (2011), перформативна лекція «Мистецтво бути персонажем» (2012), «Африка» (2014) Аґнєшки Якім’як, «Кордони» (2016) Юлії Холевінської, «Робоче місце» (2017) Наталії Федорчук та документально-розслідувальна вистава «Сучасне рабство» (2018).

Яссін аль Хадж Салех ‒ народився 1961 року в Рацці (Сирія). У 1980‒1996 роках був ув’язнений за членство в Комуністичній партії, що протистояла режиму Хафеза Асада. Як журналіст публікується у численних газетах та журналах арабського світу. Інколи пише для англомовних видань. Автор сімох книжок арабською про Сирію, ув’язнення, сучасний іслам, ісламізм і культуру. Його книжка «Неможлива революція: революція, громадянська війна та загальна війна у Сирії» була опублікована англійською (Hurst, 2017) та французькою (Acte Sud, 2016). Співзасновник групи al Jumhuriya (http://aljumhuriya.net/), що з 2012 року осмислює та пише про ситуацію в Сирії. Лауреат Нагороди принца Клауса 2012 та Нагороди шведського ПЕН-клубу 2017. Стипендіат Wissenschaftskolleg zu Berlin у 2017‒2018 та 2018‒2019.

Інґа Гайдаровіч ‒ соціологиня та активістка, аспірантка Яґеллонського університету. У своїх дослідженнях та діяльності піднімає питання прямої демократії, низових ініціатив та феміністичних рухів. Від початку ‘міграційної кризи’ залучена до ініціативи «Ласкаво просимо до Кракова», що надає підтримку потенційним біженцям у Польщі та працює з групами біженців з Балканського маршруту і Близького Сходу. На даний момент працює над дисертацією про низові демократичні ініціативи, що підтримують біженок із Сирії у Лівані.

14 листопада неділя
17:00
Будинок кіно, синя зала

Що таке Глобальний Схід і де його шукати? Переосмислюючи універсальне

Лекція Яна Сови

Категорія Глобального Сходу нещодавно з’явилась в академічних колах як альтернатива уявленням про Східну Європу з точки зору її пострадянської спадщини. Вона також має на меті доповнити та ускладнити бінарний поділ на Глобальну Північ і Глобальний Південь. Цей концептуальний поворот, хоч і цікавий сам по собі, інтригує насамперед як симптом, що повертає нас до Реального, прихованого під символічними конструкціями та уявними репрезентаціями публічних дебатів. Це Реальне свідчить про той факт, що всупереч уявленням, які були поширені три десятиліття тому наприкінці Холодної війни, Східна Європа виявилась засадничо відмінною від Заходу і водночас не змогла легко вписатись у розподіл на Північ і Південь. З цієї причини у переважній більшості сучасних академічних і теоретичних проєктів Східною Європою нехтують, що підтверджується майже повною відсутністю інтересу до неї у полі західної, північної та південної постколоніальної теорії. З іншого боку, можливо, сама концепція Глобального Сходу просто створює черговий ідентитарний ярлик, що може в кращому випадку втішити деяких східноєвропейців, які почуваються знехтуваними історією, проте не є дієвим інструментом політичної боротьби поза ліберальним горизонтом визнання. Тож відштовхуючись від поняття Глобального Сходу, ми шукатимемо концептуалізації, яка дозволить нам схопити специфічність європейського Сходу та водночас створити спільний фронт політичної боротьби, що долатиме географічні межі регіону. Іншими словами, ми маємо переосмислити універсальне.

Лекція відбудеться англійською мовою

Ян Сова (1976) ‒ соціальний теоретик і дослідник діалектично-матеріалістичного спрямування. Має ступінь PhD з соціології та габілітацію з культурних студій. Відомий насамперед своїми роботами, присвяченими темі модерності та модернізації у (напів)периферійних зонах капіталістичної світ-системи. Як дослідник і викладач працював у кількох академічних і неакадемічних інституціях у Польщі та за кордоном, зокрема в Університеті Сан-Паулу, Академії мистецтв світу у Кельні та Інституті гуманітарних наук у Відні. З 2016 по 2019 рік був членом Комітету культурних студій Польської академії наук. Також працював поза академічним середовищем у сфері медіа та мистецтва, зокрема виступив куратором дискурсивних програм і дослідницької платформи Бієнале Варшава (2018–2019). Ян Сова був упорядником і автором кількох книг: збірка есеїв «Вічна радість: Політична економія соціальної креативності», над якою він працював як співредактор, вийшла у видавництві MayFly Books (Лондон) у 2015 році. Нещодавно він редагував збірку інтерв’ю з активістами і вченими на тему самоорганізації та самоуправління («Солідарність 2.0, або Демократія як форма життя», 2019). Нині Ян Сова працює асоційованим професором в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві.

Виставки

16 жовтня – 14 листопада (крім понеділків)
15:00–20:00 Будинок кіно

Союзники

Куратори: Альянс східноєвропейських бієнале
Ніколай Карабінович

Aлo, Aлo!, 2018

Одним із напрямків практики Карабіновича є аналіз моментів історії, коли голос влади зазнає поразки та втрачає свою артикуляцію. «Ало! Ало!» апелює до моменту втрати авторитарної влади. Епізод з румунської історії, коли Ніколае Чаушеску був відсторонений, зображається лише через об’єкт і документацію звуку, проте глядачі стають свідками потоку революційної хореографії, яка проглядається у фігурі диктатора, що згасає. З глибини чорної хутряної шапки ми чуємо голос Чаушеску: це фрагмент його останньої публічної промови. Хаотичне мовлення, перерваний вигук «Ало!», що перетворюється у нерозбірливе бурмотіння. Революційний гамір концентрується в паузах його промови і от-от вибухне. Єдине, що нагадує про колишню велич – це розкішна чорна хутряна шапка. Як і коли саме цей метафоричний капелюх спаде з влади?

Ніколай Карабінович (1988, Одеса) живе та працює у Ґенті та Києві. Художник працює у різних медіа, включаючи відео, звук, текст і перформанс. У 2020 та 2018 роках він був удостоєний першої спеціальної премії PinchukArtCentre. З 2019 року навчається у Вищому інституті образотворчого мистецтва (HISK) у Ґенті. У 2017 році Карабінович був асистентом куратора 5 -ї Одеської бієнале. Його роботи були показані в M HKA – Антверпен, PinchukArtCentre Київ, Єврейському музеї та центрі толерантності в Москві, Музеї сучасного мистецтва в Одесі.

Їржи Скала

Дякую, що керуєте нами, 2020

«Коли я дивлюся на свою матір, на її завмерле від болю тіло внаслідок важких завдань, які вона виконувала протягом п’ятнадцяти років, стоячи на конвеєрі та прикручуючи кришки до скляних банок з одною десятихвилинною перервою на туалет вранці, а другою – в обід, мене не може не вражати, чим конкретно, на фізичному рівні, є соціальна нерівність», – пише про свою маму французький інтелектуал Дідьє Ерібон у мемуарах «Повернення в Реймс». На фотографіях Їржи Скали не видно облич, тож герої його робіт залишаються анонімними. Утім, це реальні люди, які заробляють на життя ручною працею. Як і Ерібона, Скалу цікавлять їхні тіла, особливо те, як на них впливає щоденна монотонна робота. Зображення на фотографіях розмиті й туманні, тому здаються примарними, наче уві сні. На виставці вони виглядають недоречними; зрештою, галереї зазвичай – місце для вищого середнього класу. У своїй роботі Скала тривалий час досліджує відношення між працею та соціально-економічним порядком. Насамперед його цікавить соціальний статус прекарної художньої роботи, яку він часто зіставляє з відношенням до мистецтва його батьків – колишніх робітників заводу.

Їржи Скала – випускник Празької академії мистецтва 2004 року. У своїй концептуальній практиці переважно працює з текстом, який вважає найуніверсальнішим мистецьким медіумом.

Société Réaliste

Культурні держави, 2008–2012

Проєкт «Культурні держави – Exposition des arts et techniques appliquées à la vie moderne» запозичує підзаголовок у Всесвітньої виставки 1937 року, що проходила в Парижі під гаслом «Мистецтво й техніка в сучасному житті». Цей ярмарок став однією з найбільш вражаючих репрезентацій відносин між культурою та нацією: від конфронтації між нацистським та радянським павільйонами до демонстрації імперіалістичних культурних концепцій Франції та Британії у їхніх колоніальних павільйонах. Яким є відношення між політичними та культурними інститутами в Європі через 70 років після цієї ключової події? У зв’язку зі своєю зацікавленістю політикою простору Міністерство архітектури (МА) замовило дослідження та аналіз виробництва у сфері територіальної ергономії. Аналіз ґрунтується на багаторівневому принципі перекваліфікації простору, що продовжує впливати на всі сфери культури. Як намір курувати Всесвітню виставку на кшталт паризької 1937 року, проєкт «Культурні держави» присвячений зниклим державам Європейського півострова та досліджує державу як сконструйований (а отже, такий, що може бути деконструйований) рівень просторової репрезентації. Як мірило контролю, держава перешкоджає дотриманню територіальних звичаїв та накладає обмеження на культурні моделі. За допомогою графіки у «Культурних державах» аналізуються механізми, здатні виявити злоякісну залежність культурних конструктів від логіки держав. Суть цієї логіки у розширенні, збереженні та продовженні застосування державою всеохопної влади. Інструменталізація культурних форм ‒ це лише частина цієї влади. Ця інструменталізація є головною темою «Культурних держав». На Київській бієнале Société Réaliste представлять добірку мап із корпусу «Культурних держав».

Société Réaliste ‒ паризький колектив, який 2004 року заснували Ференц Ґроф та Жан-Батист Ноді. Працюють з політичним дизайном, експериментальною економікою, територіальною ергономікою та консалтингом у сфері соціальної інженерії. Застосовуючи різні техніки, представляють результати своєї праці у вигляді виставок, публікацій та конференцій. З 2015 року Société Réaliste призупинили роботу, однак Ґроф та Ноді, крім індивідуальної практики, продовжують співпрацю в різних форматах. Їхні роботи демонструвались на численних персональних та колективних виставках та бієнале. Їх представляє галерея acb (Будапешт) та Galérie Jérôme Poggi (Париж).

Альжбета Бачікова

Питання розкоші, 2020

Відео «Питання розкоші» представляє ромську політологиню та правозахисницю Едіту Стейскалову під час постановочного візиту до Вілли Мюллера у Празі, де авторка фільмів створює діалог між героїнею та відомим модерністським будинком Адольфа Лооса – національною пам’яткою культури. Дизайн інтер’єру та екстер’єру будівлі слугують об’єктами символічної інтерпретації. Стриманий фасад, що контрастує з багато оздобленим інтер’єром, є вдалою основою для дослідження відносин між приватним і публічним. Вілла та її розкішний інтер’єр, таким чином, репрезентують високий рівень життя; водночас те, що її початково приватний простір відкритий для громадськості, піднімає питання щодо накопичення та перерозподілу культурного та інших форм достатку. Статус будівлі як культурної спадщини спонукає нас замислитися над питаннями розподілу благ та соціальних цінностей. Відвідувачам заборонено до будь-чого торкатися чи пересувати. Той факт, що будинок не використовується функціонально через його музейний статус, ще більше підживлює уяву. Постановочне відео представляє героїню у церемоніальній ролі. Їй дають можливість виголосити коротку промову всередині вілли, у якій вона порушує питання соціального статусу, форм соціальної нерівності та індивідуального досвіду перебування у просторах з іншими культурами та мовами.

У своїх роботах Альжбета Бачікова зазвичай використовує рухоме зображення. В рамках своєї мистецької практики створила низку відеопортретів, а також співпрацювала зі сліпими та глухими художникаи. Навчалася на факультеті образотворчого мистецтва в Технологічному університеті у Брно, де 2018 року завершила дисертацію на тему документальних підходів у сучасному відео-арті. 2017 року почала працювати кураторкою галереї etc. у Празі, а з 2019-го працює також на Artyčok.TV. Живе та працює у Празі.

Мішка Бочкарьов

Між червоним та синім, 2021

Проект документує шлюзи Дніпра – шедеври радянської архітектури та інженерії, розташовані уздовж старовинного торгового шляху із варягів у греки – однієї з найважливіших торгових артерій середньовічної Європи. Маршрут, який протягом століть з’єднував Північну та Південну Європу, сьогодні заблокований корупцією та відсутністю державного фінансування, що свідчить про нездатність підтримувати радянську економічну та промислову спадщину або відновити історичні зв’язки на континенті.

Мішка Бочкарьов народився в Старокостянтинові 1989 року. У дитинстві, коли у нього з'явилися перші фото- та відеокамери, почав документувати усе навколо. Вивчав громадський сервіс у місцевому технічному коледжі, після чого працював кухарем. Згодом він покинув кулінарію, щоб присвятити весь свій час вуличній фотографії та відеозйомці. У своїй роботі Бочкарьов зосереджується на антропологічних дослідженнях, вивчаючи навколишнє середовище, реакції та емоції людей. Він щодня блукає вулицями, розшукуючи специфічні деталі у тінях, обгортках, вчинках та емоціях людей або в найнесподіваніших місцях, непомітних для перехожих. Поєднуючи жанр брудного реалізму з модною фотографією, часто публікується в українських та міжнародних виданнях, зокрема, Dazed and Confused. Брав участь у зйомках рекламної кампанії Diesel.

Сун Чу

Ні Бога, ні пана, 2017

«Ні Бога, ні пана» відтворює «Запис привидів №10», який програвали під час військової операції «Блудні душі», заснованої на в’єтнамській вірі у те, що у випадку недотримання правил поховальних ритуалів, душі померлих позбавляються місця у потойбіччі й приречені блукати у лімбі. «Запис привидів» застосовується як частина ембієнтного саундтреку, що зшиває докупи кадри змонтованого та обробленого візуального матеріалу, який час від часу спотворює та руйнує чіткість сприйняття. Утім, ці примарні та позаземні звуки балансуються в моменти звукового перепочинку у вигляді тиші, буддійських наспівів, щебету птахів або синтетичного ембієнтного шуму. Зміни локації (Мо Кай та гора Чорної Діви на аграрному півдні й Хайзионґ на півночі) – від тропічного пейзажу до річкової подорожі, приватного будинку та місця виконання ритуалу – обумовлюють візуальну подачу кожного кіносегменту (наприклад, висококонтрастний негатив, панорамування вертикальних зображень, розмитість та часткова пікселізація). Ці місця мають значення з точки зору особистої та політичної географії: як стратегічні об’єкти для здійснення операції «Блудні душі» під час В’єтнамської війни та як рідне місто художниці, де побутові ритуали виконуються як щось само собою зрозуміле. В цілому фільм слугує викривленню сприйняття та когнітивній непевності, відображаючи сомнамбулічний досвід блукання серед фотографічних, живописних, кінематографічних та цифрових зображень. Художниця тут наче мандрівниця з точки зору її дослідження військової історії та сучасної етнографії, однак і сам фільм здійснює процесуальну та оніричну навігацію серед образів та звукових ландшафтів. Таким чином, за допомогою візуальної та звукової текстури абстрактного та архівного, «Ні Бога, ні пана» викликає суб’єктивні асоціації, спогади та допитливість.

Сун Чу народилася у В’єтнамі, живе та працює в Берліні та Лондоні. Випускниця Королівської академії мистецтв у Лондоні та Вищої школи образотворчого мистецтва у Гамбурзі. Її практика охоплює цілу низку медіа: інсталяція, звук, рухоме зображення, скульптура та фотографія. Вона поєднує словники журналістики, архівних досліджень та концептуального мистецтва й створює нюансовані та багаторівневі виставки й моменти експозиції. У своїй роботі вона осмислює поняття історії та аналізує транснаціональний рух як людей, так і об’єктів – чи то через дослідження діаспорянських спільнот, чи комерційних, гіперприскорених способів відтворення глобального капіталізму.

Діана Тамане

Квіткова контрабандистка, 2017–2019

Це історія про бабусю Діани Тамане, котра колись була «квітковою контрабандисткою». Проєкт складається з фотографій квітів, які робила її бабуся (зображення квітів переважають у фотоальбомах бабусі), документів, які вона отримала від Федеральної митної служби Росії, а також фотографій, які художниця зробила на цвинтарі в Абрене – місці, де спочивають її предки. Бабусю художниці звинуватили в контрабанді, коли вона перетинала кордон між Латвією та Росією з двома горщиками квітів, які планувала принести на цвинтар її діда в Абрене. Місто Абрене, що колись належало Латвії, у 1945 році стало частиною СРСР, а зараз знаходиться в Російській Федерації. Через демонстрацію особистого досвіду однієї людини проєкт показує, що історичні події та зміна влади можуть мати тривалі наслідки та вплив на сучасне суспільство.

Діана Тамане народилася у Ризі, живе та працює між Тарту та Ригою. Її головний медіум – фотографія, але вона також використовує в роботі відео, звук, текст і знайдені об’єкти. Випускниця Тартуської школи мистецтв, Школи мистецтв LUCA у Брюсселі та HISK у Ґенті. Її роботи виставлялися на Першій міжнародній бієнале сучасного мистецтва у Ризі, у Центрі сучасного мистецтва kim?, на Фестивалі сучасного мистецтва Survival Kit, в Муніципальному музеї сучасного мистецтва S.M.A.K (Бельгія), Вінтертурському музеї (Швейцарія), на Трієнале Катманду (Непал), у Surplus Space (Китай) тощо. 2020 року у видавництві АРЕ вийшла її перша книга «Квіткова контрабандистка», що була номінована на конкурсі Paris Photo–Aperture Foundation PhotoBook Awards та отримала нагороду за авторську книгу на фестивалі Recontres d’Arles.

Ораіб Тукан

Коли щось стається, 2016

«Коли щось стається» базується на розмовах по скайпу з фотографами, фіксерами та водіями з Ґази – авторами зображень, що влітку 2014 року мігрували з екрану на екран. Фільм вивчає обличчя скорботи і горя, його цифрове втілення, передачу та репрезентацію. Він проблематизує спрямування погляду та переміщення емпатії у цифровому просторі, а також те, як документальний означник і його абстракція діють під час споглядання страждань. Що означає споглядати страждання «на відстані» й скільки це метрів чи кілометрів? Якою є поведінка та політекономія образу війни? Ким є «місцеві» у репрезентації війни? Яким є повсякдення тих, хто представляє війну?

Ораіб Тукан – художниця та стипендіатка фонду Clarendon у Школі мистецтв ім. Раскіна Оксфордського університету. Гостьова лекторка в Школі мистецтв ім. Раскіна та у Міжнародній академії образотворчого мистецтва в Рамаллі (Палестина). До осені 2015 року була головою відділу мистецтв та програми з медіадосліджень Бард-коледжу Університету Аль-Кудс (Палестина). Останнім часом роботи Тукан демонструвалися в Академії мистецтв у Берліні, Heidelberger Kunstverein, на бієнале Qalandia International, у Центрі сучасного мистецтва Ґлазґо, на Азійській тихоокеанській трієнале, у Музеї Морі та на 11-ій Стамбульській бієнале. Авторка книги «Різноманітний модернізм: матеріали для вивчення палестинського модернізму» (Sternberg Press, 2017).

Сюзанне Кріманн

Forest, Frst, t, like teamwork, 2021

Робота висвітлює поширену в Європі проблему знеліснення, яке спричиняє Ikea та інші активні на глобальному ринку фірми, та зосереджується, зокрема, на румунських перестійних лісах, щоб проблематизувати взаємозалежність між швидкістю споживання (меблів) та вирубуванням лісів. Початком проєкту стало дослідження, проведене у вересні 2020 року в архіві Мігая Оровеану, до якого входять фотографії румунських індустріальних та природних ландшафтів, зроблені у ХХ столітті. Сюзанне Кріманн створила баладу, в якій «сплітаються» факти щодо руйнування пралісів, індустріального виробництва, а також форм праці за умов кліматичних змін. У шовкографії використані пігменти, добуті з викинутих меблів Ikea, а папір вторинної обробки став матеріалом-основою. Такі елементи ландшафту як долини й дерева, знайдені в архіві Оровеану, слугують джерелом натхнення для оформлення тексту. Історія румунського лісового господарства, зокрема тривале незаконне вирубування в останньому первинному лісі Європи, підкреслює нагальність проблеми: самі дерева, деякі з них багатовікові, їхня обробка у меблевій промисловості та переробка стають живим архівом.

Копродукція з Крістіною Морено Ґарсією (дослідження), Ґріґоре Літеану (шовкографія, виробництво пігменту), Ізабель Мотц та Леєю Вальц (дизайн)

Сюзанне Кріманн (нар. 1972 року в Німеччині) живе та працює в Берліні. Професорка художньої фотографії в Університеті мистецтв і дизайну Карлсруе та співзасновниця мистецької ініціативи AiR Berlin Alexanderplatz (Берлін). Кріманн вивчає медіум фотографії в контексті соціальної історії та практик архівування. Оперуючи розширеним поняттям фотографічного документу, вона розглядає світ як аналогову «систему фіксації», спричинених людиною процесів. Це призвело до її зацікавлення радіоактивністю, гірничою справою, археологією та поняттям повільного насильства. Тема екології переважає в роботі Кріманн. Ключем до її розуміння ландшафту є трактування забруднених територій як величезних світлочутливих масивів. Характерним у її роботі є добування пігментів з досліджуваного матеріалу та їхнє використання у виробництві зображень. Роботи Кріманн демонструвались у The Wattis (Сан-Франциско), Kunsthalle Wien (Відень), Stedelijk Museum (Амстердам), Kunsthalle Winterthur (Вінтертур). Персональна виставка її робіт зараз проходить у Музеї прикладного мистецтва та ремесел у Гамбурзі та галереї Salonul de
Projecte у Бухаресті. Вона була учасницею 11-ї Шанхайської бієнале, 10-ї Ґетеборзької бієнале, 5-ї Московської бієнале та 5-ї Берлінської бієнале. Також брала участь в численних художніх резиденціях, зокрема Центру сучасного мистецтва NTU в Синґапурі 2019 року та Ґете-інституту в Коломбо. З 1998 року публікувалася в 17-ти художніх виданнях.

Ярема Малащук та Роман Хімей

1967–…, 2021

Близько 49% жителів Коломиї єврейського походження було знищено нацистами під час Голокосту. Загалом у Коломиї було декілька єврейських кладовищ, кожне з яких зараз переформатоване або знищене. Найстаріше кладовище XVIII століття було розташоване поруч з міською ратушею. Там поховано учнів Баала Шем Това, засновника хасидизму, який часто бував у Коломиї. Ще одне кладовище у 1967 році було перетворене при радянській владі на парк, саме звідси були взяті мацеви й покладені у дворі, який задокументували митці у своєму відео. Відповідальність за забуття єврейського населення Коломийщини, як кошмарна естафета передана нацистами радянській владі, дійшла і до теперішніх мешканців ОСББ. Коло відповідальних звужується до конкретної громади. Мешканці щорічно замовляють послуги прибиральників та малярів, щоб упорядкувати приватну територію перед весняними святами. Вони мітлами та ножами вичищають надгробки (мацеви), встелені перед хрущовкою, не здогадуючись, що своєю хореографією наближуються до комеморативного ритуалу. Могильний камінь з єврейського кладовища вібрує під ногами і попри обставини, в яких опинився, він до цих пір зберігає своє першопочаткове значення. Деколонізована Коломия виходить з чужого сну в свій приватний «замок владних надій».

Ярема Малащук та Роман Хімей родом з Коломиї, працюють і проживають в Києві. Обидва навчалися в КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Спільно працюють в різних видах візуального мистецтва як режисери, художники та оператори-постановники. Нагороджені Головною премією в галузі сучасного мистецтва PinchukArtPrize 2020, у 2018-му – Другою спеціальною премією. За фільм «Присвячується молоді всього світу 2» дует отримав Гран-прі премії МУХі 2019 (Молоді Українські Художники). Співпрацювали з голландською мистецькою групою Metahaven та режисером Філіпом Сотниченко. Їхні фільми та відео-інсталяції були представлені на численних виставках та фестивалях. Прем’єра дебютного повнометражного фільму «Зарваниця» відбулась на фестивалі Docudays UA 2020. На Kharkiv MeetDocs стрічка отримала Особливу відзнаку.

Їржи Жак

Здається, це був наш Карел, – сказала вона, 2020

Відеоінсталяція Їржи Жака – це поетична легенда про чоловіка, якого ми пізнаємо як чутливу людину з мистецькими інтересами та амбіціями, а також з особливим інтересом до зброї. Поєднання сімейних зв’язків із соціально-економічним контекстом його життя призводить до його рішення вчинити акт насильства. Інсталяція базується на реальних подіях, однак у ній змішуються факт і фікція. Це своєрідна рефлексія над посткомуністичною трансформацією Чехії з акцентом на її кримінальних аспектах. В головній ролі – виробники зброї брати Мусела. Молодший Павел, якого прозвали «королем збройної індустрії», був причетний до контроверсійної приватизації Мостівської вугільної компанії у 1990-х роках. 2008 року його за підозрілих обставин знайшли у лісі біля Зліна з серйозними й невиліковними травмами мозку. Його старший брат Карел, завзятий художник-пейзажист, був упевнений, що Павла атакували люди з конкурентної компанії, тож він вирішує за нього помститися.

Їржи Жак – випускник Празької академії мистецтв 2016 року. Працює переважно з відео та звертається у своїх проєктах до соціально-політичних тем, що стосуються як історії, так і сучасності. За допомогою експериментальних фільмів, відео-есе та інсталяцій досліджує суперечливі та складні аспекти сучасного суспільства.

Їржи Жак

Борг: епілог довгої дружби, 2020

Матеріали спеціального призначення. Ці три слова слугують евфемізмом для збройних та військових технологій в архівних документах колишньої Чехословаччини. Це були важливі чехословацькі товари, які у ХХ столітті експортували у різні частини світу. З приходом до влади комуністичного уряду 1948 року в цій сфері відбувся поворот до співпраці із братськими соціалістичними режимами. Сирійська Арабська Республіка вирізнялася серед численних дружніх держав у рамках торгової співпраці. Перший контракт з Чехословаччиною підписали у другій половині 40-х, і взаємна торгівля та культурний діалог тривали до 1991 року. «Борг» переносить нас на початок 90-х, де ми стаємо свідками переговорів між представниками урядів двох держав. Темою переговорів є борг, який Сирія поступово наростила протягом років. Через вигаданий діалог Жак зображує реалії чехословацької збройної індустрії та кінець тривалої дружби.

Їржи Жак – випускник Празької академії мистецтв 2016 року. Працює переважно з відео та звертається у своїх проєктах до соціально-політичних тем, що стосуються як історії, так і сучасності. За допомогою експериментальних фільмів, відео-есе та інсталяцій досліджує суперечливі та складні аспекти сучасного суспільства.

16 жовтня – 14 листопада (крім понеділків)
15:00–20:00 Будинок кіно, конференц-зала

Транспериферійний рух: Глобальна Східна Європа та Глобальний
Південь

Куратори: Естер Сакач та Золтан Ґінеллі

Чи можуть угорські поселенці в Латинській Америці, кубинські трудові мігранти в Угорщині та афро-азійські студенти у Східній Європі мати спільну історію? Чи існує спільна колоніальна історія Східної Європи та Глобального Півдня? Виставка розглядає історичні взаємозв’язки та паралелі між глобальною периферією (Глобальний Південь) та напівпериферією (Східна Європа) у ХХ столітті через концепції колоніальності, периферійності та міграції.

Як люди у цих на перший погляд роз’єднаних різними відмінностями регіонах сприймали, взаємодіяли та впливали одне на одного? Виставка пропонує глобальну та різносторонню перспективу, що не лише демонструє важливість актуалізації забутих відносин між Східною Європою та Глобальним Півднем, але й досліджує, що ці відносини означали з точки зору Глобального Півдня.

У виставці поєднуються архівні матеріали, особисті спогади та сучасне мистецтво. Її ключове питання у тому, як децентрувати історію, в якій домінує глобальний центр, з точки зору глобальних периферій та рецентрувати периферійні позиції.

«Транспериферійний рух» протистоїть домінуванню центру та ієрархічному погляду на історію, переповідаючи історію спротиву та емансипативних можливостей міжпериферійності. Відвідувачі можуть розпочати цю транспериферійну подорож на виставці, спрямованій на вивчення транснаціональної історії Східної Європи та Глобального Півдня.

Учасники/ці виставки: Катрін Вінклер, Мантіа Діавара, Моніка де Міранда, Наєм Могаємен, Юдіт Флора Шуллер

Дослідницька група: Золтан Ґінеллі, Бартош Новіцький, Тереза Стейскалова, Балінт Толмар

Виставка «Транспериферійний рух: Глобальна Східна Європа та Глобальний Південь» була вперше представлена на OFF-Biennale Будапешт 2021

Концепція дизайну експозиції ‒ Катаріна Шевіч

Адаптація виставки для Київської бієнале: Уляна Биченкова, Олександр Бурлака, Сергій Климко, Естер Сакач, Василь Черепанин

Золтан Ґінеллі ‒ незалежний дослідник та критичний географ, історик науки та глобальний історик. Його дослідження стосуються географії знання, світ-системного аналізу, історії географії, колоніалізму та расизму з акцентом на історичних відносинах між Східною Європою та Глобальним Півднем, або «третім світом». Золтан був учасником численних міжнародних наукових конференцій та викладав у різних університетах та коледжах включно з Milestone Institute, а також був гостьовим лектором в Університеті Манчестера та Рутґерському університеті. У 2015‒2019 роках брав участь у дослідницьких проєктах «1989 після 1989» та «Соціалізм стає глобальним» в Університеті Екстера. 2020 року як учасник програми EEGA в Лейпцизькому університеті досліджував колоніальну історію Угорщини зі світ-системної точки зору. Золтан наразі працює над двома книгами. Перша для Cambridge University Press разом з Джеймсом Марком про глобальну історію угорського відношення до колоніалізму та антиколоніалізму в ХХ столітті під назвою «Че в Будапешті: Угорщина між колоніальним та антиколоніальним світом». Друга базується на його докторському дослідженні глобальних історій «кількісної революції» в географії. Засновник спільноти Decolonizing Eastern Europe у соціальних мережах (Facebook, Twitter). За його роботою можна стежити на сайті zoltanginelli.com та на сторінці у Twitter.

Моніка де Міранда ‒ португальська художниця ангольського походження, котра живе і працює між Лісабоном та Луандою. Її робота як режисерки, художниці та дослідниці сфокусована на темах міської археології та афективних географій. Працює в міждисциплінарний спосіб з рисунком, інсталяцією, фотографією, кіно, відео та звуком на межі між документом і фікцією. Випускниця факультету візуальних мистецтв та скульптури Камбервельського коледжу мистецтв (Лондон) та докторської програми з мистецьких досліджень Міддлсекського університету (Лондон). 2019 року була номінована на New Artist Prize Музею мистецтва, архітектури і технологій (МААТ), а 2016 на Novo Photo Banco Prize та брала участь у виставці фіналістів у Музеї Берардо. Серед її персональних виставок: «Спляча географія» у Galeria Municipal de Arte (Алмада, Португалія, 2019); «Завтра інший день» у Carlos Carvalho Gallery (Лісабон, 2018); «Панорама» у Banco Economico (Луанда, 2018); «Атлантика: подорож до центру Землі» у Galeria Sabrina Amrani (Мадрид, 2017); «Панорама» у Tyburn Gallery (Лондон, 2017); «Прильоти й відльоти у Palácio D. Manuel (Евора, 2016); «Готель Globo» в Museu Nacional de arte contemporânea do Chiado (Лісабон, 2015); «Архіпелаг» у Galeria Carlos Carvalho (Лісабон, 2014); «Ерозія» в Appleton Square (Лісабон, 2013); «Океан між нами» у Plataforma Revólver (Лісабон, 2012); «Нові географії» у 198 Gallery (Лондон) / Plataforma Revólver (Лісабон) / Imagem HF (Амстердам), 2008. Серед колективних виставок: «Африканські космології» на Foto Fest (Г’юстон, 2020); «Південна півкуля», МААТ (Лісабон, 2019); «Утопія й дистопія в сучасних ландшафтах» на Bienal du Sur, MAAC (Гуаякіль, Еквадор, 2020); «Таксидермія майбутнього» на Biennale Lubumbashi (Конго, 2019); «Архітектура та виробництво» у МААТ (Лісабон, 2019); «Панорама» у Banco Economico (Луанда, 2019); «Подвійне мислення: подвійне бачення» у Pera Museum (Стамбул, 2017); «Відтепер» на Caixa Cultural (Ріо-де-Жанейро та Бразиліа, 2017‒2018); Бієнале фотографії Vila Franca de Xira (2017); Дакарська бієнале у Сенеґалі (2016); Касабланська бієнале (2016); Addis Foto Fest (2016); Encontros Fotográficos de Bamako (2015); MNAC (2015); 14-та Венеційська архітектурна бієнале (2014); Бієнале Сан-Томе і Принсіпі (2013); «Стан світу» в Fundação Calouste Gulbenkian (2008). Її роботи представлені в кількох державних та приватних колекціях, зокрема: Calouste Gulbenkian, MNAC, MAAT, FAS, Centro Cultural de Lagos, Фотоархів Лісабона.

Наєм Могаємен навчався у двох школах з іммігрантським керівництвом: New Tripoli у Лівії з мальтійським директором і St. Joseph у Банґладеш зі священиками-єзуїтами. Полковник Каддафі визначав джамахірію як «стан мас». Можливо, тридцять сімей медиків, яких привезли керувати Лікарнею військово-повітряних сил ім. Укби ібн Нафі, також належали до цих мас. Школа Ґурджі була експериментом із соціалістичного співжиття; єгипетські, йорданські, банґладешські та польські студенти вчилися разом. Наш вчитель арабської мови не соромився давати нам ляпасів, він думав про нас як про дітей другого сорту. Це був своєрідний ранній досвід Realpolitik.

Бартош Новіцький ‒ польський фотограф, оповідач, куратор та дослідник, що живе у Вельсі (Велика Британія). Був членом правління та куратором Third Floor Gallery у Кардіффі. Недавно здобув ступінь доктора філософії в Ольстерському університеті в Белфасті (Північна Ірландія). Спеціалізується насамперед на репрезентації раси в Польщі, яку досліджує через власну фотографію («Стіна мовчання»), дослідження («Афро-ПНР») та тексти («Залізна людина» ‒ короткий комікс про життя Сема Санді, за який Новіцький та художник Лукаш Павлак 2019 року отримали гран-прі Міжнародного фестивалю коміксів та ігор у Лодзі).

Юдіт Флора Шуллер (1991) ‒ художниця, що наразі мешкає в Будапешті. 2018 року здобула ступінь магістра мистецтв у Школі мистецтва, дизайну та архітектури Університету Аалто (Гельсінкі). Цікавиться насамперед темою успадкованої (травматичної) пам’яті та її впливу на особисту і колективну пам’ять та ідентичність. Часто використовує власну сімейну історію з метою дійти до колективного примирення з непроговореними наративами минулого через особисті, сімейні досвіди та мікроісторії. Наразі є докторанткою факультету сучасного мистецтва Школи мистецтва, дизайну та архітектури Університету Аалто. В інших своїх роботах («Спостереження за світлом») порушує проблему візуального сприйняття за допомогою аналогових фотографічних експериментів, зосереджуючись на спостереженнях за заходом сонця, відтворенні небесних ландшафтів та штучних джерелах світла.

Естер Сакач ‒ кураторка та дослідниця. Учасниця кураторського колективу громадської низової ініціативи OFF-Бієнале Будапешт та докторантка Амстердамського університету в рамках проєкту «IMAGINART ‒ уявляючи інституції по-іншому: мистецтво, політика та державна трансформація» Амстердамської школи культурного аналізу. Раніше вона працювала в tranzit.hu (Будапешт), де була співредакторкою міжнародного мистецького онлайн-журналу Mezosfera та книжок «УЯВА/ІДЕЯ: початок угорського концептуалізму ‒ Колекція Ласло Беке», 1971 (tranzit.hu та JRP | Ringier, 2014) і «ПВТ (Публічне ‒ Вуличне ‒ Тактичне): публічна мистецька практика Яноша Шуґара» (tranzit.hu, 2016), а також кураторкою спільного дослідницького проєкту «Кураторський словник». Була учасницею дослідницької групи проекту «…ВІДКРИТИЙ МУЗЕЙ…», ініційованого Музеєм етнографії Будапешта (2014‒2018). Разом з Наємом Могаєменом є співавторкою майбутньої антології «Солідарність треба захищати» (tranzit.hu, Van Abbemuseum, SALT, Tricontinental та Asia Culture Center). Її дослідження та практика стосуються низової організації в мистецтві, питань інтернаціоналізму, перетинів між Східною Європою та Глобальним Півднем, а також експозиційних форм дослідження.

Катрін Вінклер (1983) ‒ художниця та режисерка з Берліна. Працює у сфері розширеного кіно, критичних досліджень, фотографії та відео. (Не)видимість історії та її вплетеність у сучасність ‒ повторювана тема в її художній практиці. Вона отримала ступінь бакалавра фотографії в Університеті прикладних наук Мюнхена. Була практиканткою у Katutura Community Art Center (Віндгук, Намібія) та в City Varsity (Кейптаун, Південно-Африканська Республіка). Навчалася у Ґюнтера Зеліхара на програмі з медіамистецтва / мас-медіа та мистецтва у Public Media Space та відвідувала майстер-клас Клеменса фон Ведемайєра в Академії образотворчого мистецтва у Лейпцигу. Вивчала фотографію, медіа та інтегровані медіа на курсах Алана Секули, Ешлі Гант, Мішель Дізон та Біллі Вудбері в рамках магістерської програми з образотворчого мистецтва у Каліфорнійському інституті мистецтв (Лос-Анджелес). Протягом останніх двох років була учасницею програми BPA ‒ Berlin Program for Artists. Її роботи демонструються на численних міжнародних виставках.

Тереза Стейскалова ‒ кураторка та дослідниця, що вивчає (пост)соціалістичну візуальну культуру з феміністичної та постколоніальної перспективи. В останні роки досліджувала фільми студентів з Глобального Півдня, зняті в Чехословаччині у 1948‒1989 роках, присвячені, зокрема, темі боротьби з расизмом в період державного соціалізму, а також сучасні мистецькі практики, пов’язані з невидимою (расиалізованою та гендерованою) працею. Публікується в академічних та неакадемічних журналах (Artmargins Online, Journal of Visual Art Practice) та (спів)курує проєкти та виставки (Бієнале Matter of Art Прага, 2020; «На всіх нас однаково», Бухарест, 2019; «Біафра духу», Празька національна галерея, 2017). Викладає у Школі кіно і телебачення Празької академії виконавських мистецтв.

16 жовтня – 14 листопада (крім понеділків)
17:00–19:00 Будинок кіно, мала зала

Простір процвітання

Кураторки: Марта Чіллеро, Марсела Кальдас та Сеґолен Прюво
(European Alternatives та Studio Rizoma)

«Простір процвітання» – це нова трансфеміністична платформа, що об’єднує молодих художниць з усього світу задля вивчення та створення екологічних постколоніальних наративів для Європи і не тільки. Об’єднуючи художниць та авторок, які часто займають периферійну позицію у світі мистецтва і походять з місцевостей, що вважаються географічно периферійними, «Простір процвітання» спрямований на побудову колективного транснаціонального феміністичного дискурсу про мистецтво й культуру, що міг би ґрунтуватися на досвіді та знанні периферій і донести свою релевантність до центру. Хоча мігрантки та жінки – від Тамари Лемпицької до Соні Делоне – зробили важливий внесок у становлення європейського мистецтва, їхній доступ до світу мистецтва сьогодні є надзвичайно обмеженим. Більшості жінок та мігранток, за винятком кількох відомих фігур, досі доводиться виборювати можливість долучитися до створення європейського культурного та мистецького дискурсу.

На виставці «Простір процвітання» у Києві ми прагнемо представити погляди художниць та озвучити цінні перспективи, спрямовані на зміщення владних важелів на користь об’єднання мистецьких інституцій та спільного творення практик, що руйнують патріархалізм та расизм і пропонують сміливе бачення того, яким був би сприятливий ґрунт для різноманітності та співіснування.

«Простір процвітання» співфінансується програмою Європейського Союзу «Креативна Європа»

Маґалі Дуґу

Блакитний континуум, 2021

«Блакитний континуум, частина 1» Маґалі Дуґу об’єднує усіх жінок, чиї шляхи та тіла коли-небудь перетинали річки та канали Берліна. Там вони померли або були вбиті, однак їхні тіла й думки зібралися разом, щоб сформувати унікальний спогад, здатний поєднати далеке минуле з потенційним майбутнім. З усіх цих втрачених життів і насильства, якого вони зазнали, постала нова спільнота ‒ Жіночий фронт. Повернувши собі звучання, текстури й інтервали власних голосів, вони почали бунтувати. Як тільки вода, що міститься у їхніх тілах, змішалася з водою, що містила їх, вони були готові сформувати спільне тіло для повстання. За допомогою поетичного підходу та наративної естетики на кшталт літературної фантастики, відео порушує проблему властивого суспільствам насильства, зокрема проти жінок*, та співвідносить його з пануванням, яке люди здійснюють над природою. Що ми можемо разом побудувати з уламків втрачених життів?

Маґалі Дуґу ‒ випускниця Вищої школи мистецтва й дизайну (HEAD) у Женеві та Університету мистецтв (HKB) у Берні, магістр образотворчого мистецтва. Її відеороботи демонструвались у різних мистецьких просторах, музеях та на фестивалях у Швейцарії, Німеччині, Франції, Чилі, США та Китаї. Вона брала участь у кількох резиденціях: САВ у Пуерто-Ярту (Вогняна Земля, Чилі), Air Berlin Alexanderplatz (Берлін, Німеччина), в Cité Internationale des Arts (Париж, Франція), а 2022 року буде резиденткою в Kin ArtStudio (Кіншаса, Демократична Республіка Конго). У 2020 році отримала грант на розвиток пластичних мистецтв від кантону Во та робочий грант Швейцарської ради мистецтв.

Енді Туп’я та Клодіана Міллона і Юань Чунь Лью

Землериї, 2020

Спільне нерозривно пов’язане зі специфічними системами експлуатації. Апропріація нашого середовища та архітектурної спадщини в публічному просторі є формою екстрактивного насильства. «Землериї» ‒ це фільм-есе, що досліджує бульдозер як важливий інструмент запровадження неолібералізму, руйнівної приватизації та відчуження спільного в постсоціалістичних країнах. Вивчаючи історію землерийних машин, фільм проливає світло на зіткнення між машиною та природою, а також невідривне від цієї впливової технології насильство над людьми та нелюдськими істотами.

Енді Туп’я вивчала мови та культурологію в Міланському університеті та експериментальні медіадослідження в Університеті прикладних наук у Потсдамі. У своїх дослідженнях переважно фокусується на експериментах зі стратегіями різних форм відновлення/збереження пам’яті та потенціалом стратегії реенактменту. В рамках свого підходу досліджує межі (само)репрезентації та її зв’язок з відео-артом. Активно використовує письмо, поки воно не вичерпується, перетворившись в образ. Її роботи показували в Берліні, Косово, Мексиці, Нідерландах, Великобританії, Італії. Живе та працює між Берліном і Тираною.

Еліана Отта та Імаяна Касерес

Історії мракобісся, 2021

У цій роботі раптові кліматичні зміни змушують групу мігрантів, яким доводиться виживати в Європі, поселитися у підземних середовищах. Під землею вони переймають життєво важливий досвід ґрунтів та численних ґрунтових істот і звертають увагу на навички виживання, що є у коріння, а також розпорядок і життєві цикли інших видів. В результаті уповільнення темпу життя вони вчаться насолоджуватися енергією спокою. Вони творять історію разом з іншими, хто протистоїть надлишку світла, швидкості та виробництва за допомогою хаосу, наполегливості та випадковості.

Ця історія базується на уявленні, що на нас чекають ще глибші кризи, тож у будь-який момент ми можемо опинитися в настільки незнайомих умовах, що наші відчуття себе та реальності стануть для нас повністю чужими або ж означатимуть загибель нашого виду. Художниці, які росли у Перу без можливості задовольнити базові життєві потреби та у темряві через регулярні перебої в електропостачанні, заглибилися у свої спогади, щоб екстраполювати знання та навички, які отримало їхнє покоління. Це історія про те, як відмова від продуктивності й ефективності дозволяє міжвидовому давньому знанню вийти на перший план і дає нам шанс відчути ритм іншого звучання, крім пісні накопичення та прогресу.

Імаяна Касерес (нар. 1979 року в Кальяо) – художниця та дослідниця, що цікавиться можливістю розбудови спільнот за участі нелюдських видів, а також формами знання, що виходять за межі модерності. Її роботи втілюються у вигляді рисунку, живопису, відео, соціальних практик та проєктів у публічному просторі. Магістр образотворчого мистецтва та культурології, бакалавр соціології та теорії комунікації, докторантка Академії образотворчого мистецтва у Відні. Учасниця колективу Trenza, живе та працює неподалік узбережжя Дунаю у Відні.

Еліана Отта (нар. 1981 року в Лімі) – художниця з дипломом магістра культурології Папського католицького університету Перу, докторантка Академії образотворчого мистецтва у Відні. Тема її дослідження «Втрачені та спільні: лабораторія колективної скорботи, до питання революційної афективної політики». Її роботи виставлялися у Мадриді, Берліні, Нью-Йорку, Лондоні, Барселоні, Порту-Алеґрі, Калі, Куско. Співзасновниця художнього простору Bisagra. Координувала кураторський колектив постійної експозиції в Lugar de la Memoria (Ліма, Перу).

Марія Сідері

Ризотомікон, 2021

частина проєкту «Проміжна ідентичність», 2021

«Проміжна ідентичність» – кінопроєкт про поняття ідентичності та її численні прояви. Виробництво – RUNONART. Авторка концепції та режисерка – Ефі Спайру. Художниці: Джені Аргіріу, Маріанна Кавальєратос, Віргінія Мастрогіанакі, Марія Сідері, Еліза Сороґа. Тексти-інтерв’ю: Харіс Канеллопулу, Параскеві Тектоніду.

Марія Сідері – художниця та дослідниця. На основі своєї освіти у сфері антропології та історії релігії, за допомогою різних дослідницьких методів вивчає тілесні та афективні перформативні архіви. У своїх дослідженнях звертається до тіла як архіву та архівіста і до понять запам’ятовування та володіння як художніх методологій, що розкривають усні історії тіл, які часто замовчуються. Працюючи з тілом як головним медіумом, використовує у своїй практиці перформанс, текст, голос та звук і звертається до тем репрезентації, реенактменту та різних напрямів фемінізму. Її персональна практика ґрунтується на співпраці з колективними та молодіжними проєктами, що досліджують тіло як інструмент документації усної історії з метою зберегти або створити альтернативні архіви афекту й боротьби за розширення прав.

Іріні Калайциді

Моторошне, наче тіло, 2021

«Моторошне, наче тіло» – це відеоробота, що документує постійний перехід танцюючого тіла зі здорового людського стану в ушкоджений і травмований нелюдський. На основі розробки та використання моделі GAN обробляються візуальні дані танцюристки й продукуються фігури, що виражають цей проміжний стан. Що відбувається, коли штучний інтелект (ШІ) застосовується не для оптимізації виступу танцюристки, а радше для створення тілесних пропорцій та рухів, що не вписуються у традиційні стандарти й класифікації? Як недосконалий ШІ впливає на танцюючі тіла? Чи вони травмовані та спотворені, чи радше у процесі постійної трансформації? Танець як практика, що передбачає акт зміни, може слугувати основою для вивчення ймовірного становлення тіла завдяки застосуванню машинного навчання. «Моторошне, наче тіло» осмислює спричинені штучним інтелектом ушкодження, спонукаючи до дискусії про травму, поєднуючи знайоме з моторошним та порушуючи питання про присутність та роль нашого погляду.

Концепція, хореографія та ШІ: Іріні Калайциді
Перформерка: Марія Вуру
Операторська робота та цифрова підтримка: Статіс Доґаніс
Музика: Нік Цоліс
Особливі подяки: Дафне Драґона, Орестіс Коракітіс, Саріс Костіс та студія ΠΛΑΤΩ

Робота «Моторошне, наче тіло» була створена під час участі Іріні у стипендійній програмі для митців ARTWORKS Фонду Ставроса Ніархоса у 2020–21 роках.

Іріні Калайциді – художниця, що працює з танцем та комп’ютерною інженерією. Її практика концентрується у полі феміністичної технонауки. Досліджує простори, де людські та нелюдські тіла, середовища і технології перетинаються та взаємно впливають одне на одне. Вона презентувала свої роботи – танцювальні перформанси, відео, наукові статті – в Афінах, Лондоні та Берліні. Була резиденткою в Інституті комп’ютерної музики та звукових технологій (Zhdk) у Цюриху (2020), де досліджувала імерсивні мистецтва, а також в Лабораторії хореографічного кодування в Dansmakers (Амстердам, 2019). Брала участь у конференціях на тему мистецтва й штучного інтелекту (DRHA 2021, Somerset House 2019) і нещодавно опублікувала своє дослідження «Спекулятивні нотатки про людські танцювальні імпровізації та їхні цифрові конфігурації» (IJPADM 2021). Працювала хореографом у постановках Грецької національної опери (2021), культурного центру Onassis (2018, 2021) і Афінського та Епідаврського фестивалю (2017). У 2020–21 роках була стипендіаткою програми ARTWORKS Фонду Ставроса Ніархоса.

Мерле Даммгайн

“Співай у мені, музо, …”, 2019

“Співай у мені, музо, …” – це візуальний колаж з алгоритмічної епічної прози, що складається із записів екрану миттєвого перекладача Google. Застосунок обирає доступ до образу вхідних даних камери телефону і (для деяких мов) напрочуд дисфункціональний. У версії 2019 року механізм розпізнавав слова, фрази та заголовки так званих шедеврів у поверхнях – структурі та орнаменті керамічної плитки, деревині, каркасах будівель, тротуарах, цегляних стінах, гілках, розставлених у ряд кухлів пива та в лусці риби. Завдяки цьому дефекту ми можемо припустити, якими наборами даних послуговувались під час розробки інструменту – зазвичай релігійним, медичним та гастрономічним словником на кшталт образ та національностей. Цей фрагментований, доволі випадковий сюжет вплетений у формальну структуру оспівування музи Одіссеєм. Прозаїчний текстовий рівень представлений Лемером – аватаром з подвійною роллю авторки та акторки.

Мерле Даммгайн (нар. 1992 року) – художниця з Берліна. Цікавиться взаємодією між наративами та їхніми диспозитивами. У своїй практиці досліджує різні сучасні явища на основі історіографічних та законодавчих даних. Її творчий процес включає широке поле досліджень та консультування суб’єктів, що працюють з різними темами. Навчалася у Берліні та Римі на інтердисциплінарних спеціальностях, що поєднують політичні, мистецтвознавчі та історичні науки, таких як візуальна комунікація. Наразі навчається на магістерській програмі Університету образотворчого мистецтва (HFBK) у Гамбурзі.

Деніз Лі та Валерія Монтойя

Щільність прогулянки, 2021

Просторова вправа для розуміння тілесного досвіду у двох містах – Мехіко та Веймарі. Короткометражний фільм «Щільність прогулянки» – це документація імерсивного читання за участі Деніз Лі та Валерії Монтойї, в рамках якого вони під час трансльованої наживо прогулянки їхніми містами обмінювалися думками щодо просторової атмосфери відповідних місць, своїх тіл та ритмів, а також складності перебування в міському просторі у чужорідному для нього, жіночому тілі.

Деніз Лі народилася у США в тайванській сім’ї та переїхала у Гонконг, де провела дитинство. Повернулася у США задля навчання на відділі дизайну меблів у Род-Айлендській школі дизайну з акцентом на дослідженні сталого розвитку культури й природи, постколоніальної теорії та літератури. З того часу вона жила і працювала в Перу, Японії та Німеччині, де зараз мешкає після навчання в Університеті Баухаусу (Ваймар), в якому здобула диплом магістра мистецтв у сфері публічного мистецтва та нових художніх стратегій. Спеціалізуючись на публічному мистецтві, постколоніальних дослідженнях, громадській освіті та виробництві об’єктів, Деніз створює та підтримує фізичні та нефізичні простори для налагодження зв’язків та діалогу з ціллю усунути розподіли та розриви, що обслуговують ієрархічні системи. На даний момент працює на перетині усної історії, виробницва простору, деколоніального мислення, звуку й тексту у зв’язку з емоційністю в міському просторі, намагаючись зрозуміти, як ми проживаємо сучасність.

Валерія Монтойя народилася 1983 року в Мехіко як мексиканська, латиноамериканська жінка. Її культурна практика знаходиться на перетині мистецьких досліджень, самвидаву та кураторських підходів, пріоритетом у яких є виробництво знання на основі колаборативних та практичних досліджень. 2017 року заснувала у Мехіко мережу мистецьких досліджень та мистецької мобільності The Lab Program, що стала місцем для художнього осмислення напрямів, якими рухається сучасна мексиканська культура. Вона використовує міську прогулянку як інструмент, що дозволяє їй осмислювати політичні, соматичні та творчі можливості мистецької практики та кураторства, а також її зв’язок із публічним простором.

Kinnari Saraiya

Парламентська площа, 2021

У відео «Парламентська площа» однойменна площа у Лондоні перетворюється у гігантську шахову дошку зі скульптурами Вінстона Черчилля та Магатми Ґанді в ролі шахових фігур. Проте королі вони чи пішаки? У парку на Парламентській площі у Лондоні пам’ятник Магатмі Ґанді розташований прямо навпроти пам’ятника Вінстону Черчиллю, між якими точилася запекла боротьба, що визначила долю Британської імперії. Обоє – надзвичайно впізнавані фігури Імперії. Гра в шахи походить від індійської гри під назвою чатуранґа, що з’явилася в 600-х роках нашої ери. Завдяки постійним вторгненням та завоюванням з ціллю розширення контролю над землями чатуранґа потрапила на схід, а згодом в Європу у вигляді гри в шахи. Гра втілює війну та завоювання, як з точки зору своєї суті, так і історії.

Кіннарі Сарайя народилася у Бомбеї (Індія) 1998 року, а згодом переїхала у Британію, ставши іммігранткою в першому поколінні. У своїй роботі звертається до сучасних дискурсів імперіалістичного минулого з постколоніальної точки зору. Її дід був свідком розпаду Британської Індії, перших років індійської незалежності, а також сучасних постколоніальних наслідків цієї події. Досліджуючи ідею дому як емоційної локації на противагу тривимірній географічній локації, вона звертається до голосів витіснених доколоніальних та постколоніальних ідентичностей, втілених в архітектурі просторів, русі тіла та об’єктах особистого значення. Її роботи демонструвалися на національному та міжнародному рівні, зокрема, її персональна виставка пройшла у підвалі британського павільйону на 58-й Венеційській бієнале (2019) поряд із Кеті Вілкес.

Наталія Ільчук

750, 2021

«750» – це відеоінсталяція на основі архівної miniDV-зйомки, зробленої у Львові під час святкування 750-ти років з дня заснування міста. Відео розповідає про стадний інстинкт, поведінку мас і контроль над натовпом та експонується на багатьох екранах, базуючись на ідеї камер спостереження, відстеження рухів та розпізнавання облич людей, які збираються у місцях історичної пам’яті, задовольняючи потребу в розвагах, бажання бути серед незнайомих людей і переслідувати їх без конкретної мети. Це проєкт про втрату свободи в час, коли до людей ставляться як до об’єктів машинного навчання: усі є мішенню і все записується. Він проблематизує можливість сприйняття інших людей як загадкових та непередбачуваних істот, покладаючись суто на відчуття та інтуїцію без алгоритмічного розрахунку їхніх емоцій.

Наталія Ільчук народилася 1985 року у Львові. Навчалася у кіношколах Варшави та Києва і протягом десятиліття працювала програмною директоркою кінофестивалів. 2020 року завершила навчання у Національній школі сучасного мистецтва Le Fresnoy у Франції. З 2006 року самостійно створює численні короткометражні та експериментальні документальні фільми і гібридний відео-арт, в якому поєднуються різні медіа (super8, 16mm, miniDV, 4k, 3D і 2D-анімація, ротоскопія, стоп-моушн).

9 – 14 листопада
24/7 «Джерело»

Undertow

Інсталяція, змішані медіа Алєксєя Таруца, 2021

Хлюп-хлюп. Сьорб. Бульк. Затамуйте подих та зануртесь у купіль Πόντος Ἄξενος. Її підводний потік прямує в напрямку суші й далі, проникаючи вглиб земної кори, просочуючись крізь геологічні формування. Як цей невидимий наплив змінить європейські течії?

Розмотані у виставковому просторі сегменти шлангу слугують резервуаром для проклятої рідини ‒ морської води, набраної у Керченській протоці, що омиває Кримський півострів. Ресурс відновлюється за умови, що твір є частиною виставкового комплексу. Історичні події ‒ це екологічні об’єкти, що постають в рамках процесу глобальної індустріалізації: протоки перетворилися на військові інтерфейси, річки ‒ в автобани, морське дно ‒ в трансконтинентальну стрімінгову платформу. Копалини мертві. Примари газоподібні. Чи бували примари коли-небудь більш декоративні?

На відміну від типового об’єкта зі служби доставки, що має додаткову фантазматичну вартість, яка обумовлює його існування та «присутність» онлайн, «Undertow» усвідомлено живиться геополітичними кошмарами. Європейські кордони змило потоком, спричинивши витік у морській імперії. Чи відлякає надутий дракон ефемерні сили минулого, сповнені зростаючим зарядом технологічних потужностей?

Практика Алєксєя Таруца включає перформативні та ситуативні твори, а також мультимедійні інсталяції. Ключове питання у дослідженні художника ‒ проблематизація поняття «події» як ланки символічного обміну. Художник інтерпретує режими присутності та відстані відносно події, сформованої афектами культуріндустрії епохи пізнього капіталізму. До поля інтересів Таруца входять також прояви ірраціонального, спричинені технологіями миттєвої репрезентації та розсіювання уваги, а також типи пам’яті, сформованої з нестабільних з’єднань.

Локації

Будинок кіно

Київський Будинок кіно було побудовано у 1974 році. Ця чотириповерхова споруда зі скла та бетону виконана у стилі радянського футуризму. Автором будівлі був знаний архітектор Федір Боровик, насамперед відомий як головний проектувальник міста Славутича після аварії на Чорнобильській АЕС.

Фасад Будинку кіно прикрашають бетонні рельєфи, створені художниками Інною Коломієць і Григорієм Хусідом. На них зображено кілька кінокамер поряд зі сценами запуску космічної ракети, будівництва Дніпрогесу, воєнних дій, а також образами квітучих рослин. Існує припущення, що цей фасад, свідомо чи ні, ілюструє головні віхи в історії українського кіно – від «Людини з кіноапаратом» Дзиґи Вертова та фільмів про соціалістичне будівництво 1920-х до наукової фантастики і Київської школи наукового кіно 1960-х.

Будинок кіно є власністю Національного союзу кінематографістів України. Тут функціонують три кінозали різних розмірів (від 50 до 670 місць), а також велика конференц-зала. Головний вестибюль виконано у двох рівнях і прикрашено художніми композиціями з кераміки Людмили Мешкової, фонтаном та бюстом Олександра Довженка. У Будинку кіно регулярно проводяться кінопокази, фестивалі, джазові і класичні концерти, дискусійні клуби та інші заходи.

Крім того, у Будинку кіно ще з 1977 року працює культовий ресторан «Вавилон» та однойменні кафе і бар, які відтоді майже не змінили свій інтер’єр і атмосферу. Ці заклади стали традиційним місцем зустрічей київської інтелігенції та представників кінематографічного середовища. За однією з версій, ресторан було названо на честь фільму Івана Миколайчука «Вавилон ХХ».

У 2018 році в Будинку кіно відбувалося продовження другої Київської бієнале «Київський Інтернаціонал – ‘68 СЬОГОДНІ», а в 2019-му – дискурсивна програма третьої Київської бієнале «Чорна хмара».

вул. Саксаганського, 6
goo.gl/maps/QGpWWrjsHB9bK8v46

вул. Саксаганського, 6
goo.gl/maps/QGpWWrjsHB9bK8v46

Джерело

Художній павільйон «Джерело» – незалежний арт-простір, створений кураторською групою «Сира нора» (Аліна Клейтман, Нікіта Кадан, Дана Косміна). Павільйон, що знаходиться в Шевченківському районі Києва, покликаний активувати публічну дискусію стосовно екології буття людини у місті за допомогою виставкової та дискурсивної програми і приймає найширшу аудиторію в режимі 24/7. «Джерело» створювалось під гаслом «від модерністського бювету 90-х до сучасного арт-простору», де куратори відійшли від класичної концепції «білого куба» до концепції «скляного куба», що дає можливість містянам зіштовхнутися з сучасним мистецтвом в зручний для них час у міському ландшафті.

вул. Богдана Хмельницького, 16
goo.gl/maps/PC24ZkjGgJqSh46G7

вул. Богдана Хмельницького, 16
goo.gl/maps/PC24ZkjGgJqSh46G7

Otel’

Експериментальний простір, заснований 2013 року Павлом Дергачовим та Євгенієм Костенком. Розташований на вулиці Нижньоюрківській на території колишньої Київської стрічкоткацької фабрики – одного з найбільших столичних підприємств, що розпочало свою історію 1930 року, а за останні роки стало центром клубного життя Києва. В «Отелі» відбулася перша вечірка «Схема», що згодом стала культовою для київського рейв-руху, а сам клуб здобув репутацію андеграундного місця.

вул. Нижньоюрківська, 31
goo.gl/maps/dw5fxtVs95JLibrM9

вул. Нижньоюрківська, 31
goo.gl/maps/dw5fxtVs95JLibrM9

Київська бієнале

Київська бієнале – це міжнародний форум сучасного мистецтва, знання і політики, що об’єднує виставкові проекти і дискусійні майданчики. Застосовуючи міждисциплінарну оптику на перетині гуманітарних наук, соціально ангажованого мистецтва і політичного активізму, Київська бієнале має на меті осмислювати ключові проблеми сучасності. Організатором Київської бієнале виступає Центр візуальної культури.

Перша Київська бієнале 2015 року під назвою «Київська школа» складалася з шести «шкіл» – концептуальних платформ, що стали місцем для діалогу українських і міжнародних митців, інтелектуалів та громадськості. Навесні 2016 року «Київська школа» мала продовження у Європі, і окремі «школи» відкрилися у різних культурних столицях. У 2017 році відбулась друга Київська бієнале під назвою «Київський Інтернаціонал», яка досліджувала емансипативний потенціал ідеї політичного Інтернаціоналу. У травні 2018 року пройшла друга частина цієї події, «Київський Інтернаціонал – ‘68 СЬОГОДНІ», приурочена до 50-ї річниці травня 1968-го. Третя Київська бієнале 2019 року «Чорна хмара» була присвячена впливу сучасних інформаційних технологій на політику і культуру, а також соціальним трансформаціям, що відбулися у Східній Європі протягом останніх трьох десятиліть.

Київська бієнале працює з архітектурним контекстом міста, залучаючи та актуалізуючи споруди, що є унікальними взірцями радянського модернізму. У різні роки виставкові проекти і публічні події Київської бієнале проходили у таких місцях, як Будинок одягу, «Летюча тарілка» (Український інститут науково-технічної інформації), Житній ринок, Науково-технічна бібліотека КПІ, Будинок кіно та інші.

У 2019 році Київська бієнале стала співзасновницею Альянсу східноєвропейських бієнале, до якого також входять Бієнале Matter of Art у Празі, Бієнале Варшава, OFF-Бієнале в Будапешті та фестиваль Survival Kit у Ризі.

2019

Чорна хмара

2018

Київський Інтернаціонал – ’68 СЬОГОДНІ

2017

Київський Інтернаціонал

2015

Київська школа

Партнери

За підтримки

Контакти

Для детальнішої інформації стежте за нашими сторінками у Facebook та Instagram
або зв'яжіться з нами за адресою: info@kyivbiennial.org

Куратори Київської бієнале 2021: Альянс східноєвропейських бієнале
Організатор: Центр візуальної культури

Команда: Уляна Биченкова, Олександр Бурлака, Макс Дворжак, Алєксандра Зайцева, Олеся Камишникова, Сергій Климко, Олександр Коваленко, Юстина Кравчук, Інґа Лаце, Лейла Машаріпова, Марта Міхалак, Єґор Нємцов, Анастасія Перун, Макс Роботов, Естер Сакач, Ігор Соколов, Тереза Стейскалова, Франтішек Фекете, Бартош Фронцков’як, Тетяна Цибульник, Василь Черепанин, Вероніка Янаткова

Концепція графічного дизайну та веб-сайту: Вольфґанґ Шверцлер
Веб-сайт і програмування: Йонас Гольфельд
Шрифти: Ekran та Forma, Київська словолитня